Едгар Норверт

Едгар Александер Норверт
Народження7 травня 1884(1884-05-07)
Смерть19 вересня 1950(1950-09-19) (66 років)
ПохованняПовонзківський цвинтар
Країна
(підданство)		 Республіка Польща
Королівство Польське
НавчанняQ58326590? (1905) і Інститут цивільних інженерівd (1913)
Діяльністьархітектор
ЗакладВаршавська політехніка
Нагороди
золотий хрест Заслуги
CMNS: Едгар Норверт у Вікісховищі
Макет будинку Центрального інституту фізичного виховання у Варшаві. Проєкт реалізовано у 1928—1929 роках
Дім фізичного виховання ім. Пілсудського, Кельці
Офіцерське казино в Цетневі

Едгар Александер Норверт (Edgar Aleksander Norwerth, 7 травня 1884, Женева — 19 вересня 1950, Варшава) — польський архітектор, художник, публіцист, педагог.

Біографія

Народився 7 травня 1884 року в Женеві (за іншими даними у місті Коппе під Женевою[1]) у сім'ї юриста Яна Норверта і Отилії з Костецьких. Наприкінці XIX ст. сім'я переїхала до Москви, де Едгар Норверт закінчив Імператорське інженерне училище. У 1908—1910 роках працював помічником архітектора Олександра Гребенщикова. Згодом, до 1913 року навчався екстерном в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Навчання не закінчив.[2] У 1917—1924 роках викладач петербурзького Інституту цивільних інженерів[3] (за іншими даними — московського інституту). Викладав також у Московському політехнічному та Московському жіночому політехнічному інститутах. Від 1920 року викладав у ВХУТЕМАСі, де був першим деканом архітектурного факультету.[4]

10 травня 1918 року прийнятий на роботу до Архітектурної майстерні Московської міської ради, очолюваної Іваном Жолтовським і Олексієм Щусевим.[5] У цей час проєктував промислові споруди для програми ГОЕЛРО, під керівництвом Щусева працював при спорудженні Казанського вокзалу в Москві. Захоплювався створенням екслібрісів методами аквафорти і деревориту, експонував роботи на виставках. Брав участь у низці архітектурних конкурсів. Публікував праці у журналах «Художественная жизнь», «Архитектура», збірках «Удешевленное строительство» і «Рабочее жилищное строительство».[6] Робота Норверта ще студентських часів з'явилась у збірці Інституту цивільних інженерів від 1914 року.[1]

У серпні 1924 року разом із дружиною виїхав на з'їзд архітекторів до Лондона, звідки до Радянського Союзу вже не повернувся, а перебрався до Варшави.[6] Однією з перших значних робіт польського періоду був проєкт генплану Любліна, призначений для конкурсу 1925 року, де здобув перше місце.[7] У 1926—1930 роках був професором Варшавської політехніки. У 1930—1932 роках був членом ради варшавського Інституту пропаганди мистецтва.[8] Рання творчість Норверта позначена тяжінням до історичних стилів.[6] Поступово перейшов до поміркованого функціоналізму. 1929 року брав участь у загальній крайовій виставці в Познані, 1932 року — на виставках у Венеції і Лос-Анджелесі. Входив до складу журі першого конкурсу на проєкт костелу Провидіння у Варшаві (1929)[9], другого (закритого) конкурсу на проєкт костелу Провидіння (1931).[10] Від 1937 року представляв Міністерство військових справ у комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.[11]

Едгар Норверт активно співпрацював із варшавським часописом «Architektura i Budownictwo», де вийшли його статті на тему польської і радянської архітектури, архітектурної освіти. Стаття 1929 року про вроцлавську виставку «WUWA» була перекладена німецькою мовою, опублікована майже повністю у «Breslauer Zeitung» і скорочено у «Schlesische Monatschefte». Розповсюджувалась також в окремому передруку.[12] Були також статті у газеті «Gazeta Polska»[13], часописах «Stolica»[13], а від 1935 року — у часописі «Arkady».[14]

Був одружений з Марією Семенівною Норверт (прізвище від першого шлюбу Мазінг). Помер у Варшаві 19 вересня 1950 року. Похований на Повонзківському цвинтарі.[15]

Роботи

  • Будинок Головного казначейства в Петербурзі (1911).[1]
  • Євангелістська жіноча лікарня в Петербурзі (1912).[1]
  • Чернігівська губернська земська управа (1912).[1]
  • Клуб у Тбілісі (1913).[16]
  • Торговий дім у Нижньому Новгороді (1914).[1]
  • Дім Вітебського дворянського зібрання (1914).[16]
  • Московський народний банк (1915, 1 премія на конкурсі).[1]
  • Конкурсний проєкт будинку бактеріологічного інституту у Смоленську (1915).[1]
  • Міський театр у Саратові (1915).[1]
  • Оренбурзька повітова земська управа (1915).[1]
  • Дім інвалідів у Москві, перша премія на конкурсі проєктів (1916).[1]
  • Проєкт театру в місті Кімри (1918).[17]
  • Конкурсний проєкт профшколи ім. Толстого у Ясній Поляні (1919).[6]
  • Робота над проєктом перепланування центрального району Москви, 1920-ті роки. Проводилась спільно з Борисом Коршуновим в Архітектурних майстернях Московської міської ради.[18]
  • Ляпінська електростанція в Ярославлі (фактично — перша черга). Проєкт створений у рамках ГОЕЛРО 1921 року, реалізований у 1923—1926. У проєктуванні взяв участь інженер Мокршанський. Споруда вирішена без оздоб, у суто функціонально-обумовлених формах. У подальшому перебудована за проєктом інших архітекторів.[19]
  • Конкурсний проєкт зразкових будинків для робітників у Москві (1922—1923).[4]
  • Конкурсний проєкт павільйонів всеросійської сільськогосподарської виставки у Москві.[6] Зокрема було збудовано павільйон Азербайджану, прикрашений нафтовою вишкою (1923).[20]
  • Котельна електропередач МОГЭС на Шатурській ГРЕС (1924).[21]
  • Проєкт комплексу житлових будинків кооперативу «Jedność» на розі вулиць Фільтрової і Сухої у Варшаві. Створений для закритого конкурсу 1925 року, де здобув четверте місце.[22]
  • Перше місце на конкурсі проєктів генплану Любліна 1925 року.[23] Організатори відзначили ідею розвитку радіальної і кільцевої мережі комунікацій. Проєкт ліг в основу подальших робіт люблінського магістрату. В архіві Міської урбаністичної майстерні зберігся лише фрагмент, який представляє проєкт детального планування Лук Татари.[24]
  • Проєкт Народного дому в Лодзі, створений для конкурсу 1926 року. Співавтор Станіслав Бардзький. Не здобув відзнак, але був придбаний журі.[25]
  • Проєкт мурованої зразкової православної церкви, 1927 рік. Створений для конкурсу, оголошеного польським Міністерством освіти і віровизнань. Не здобув відзнак, але був придбаний організаторами. Журі відзначило хороший план і переріз, але «надмірну» архітектуру.[26]
  • Будинок Центрального інституту фізичного виховання (пізніше AWF) на вулиці Маримонцькій у Варшаві в місцевості Бєляни. Збудований у 1928—1929 роках. Стилістично поєднує функціоналізм із рисами класицизму.[27] Серед особливостей — найбільша на той час у Європі спортивна зала, довжиною 130 м, перекрита без внутрішніх опор. Первинний проєкт передбачав також будівництво критого басейну, стадіону, веслувальної доріжки, низки павільйонів, фонтану. Повністю задум не було реалізовано.[28] Макет будівлі експонувався на варшавській виставці військового будівництва у листопаді 1933 року.[29] Після війни Норверт займався відбудовою комплексу, яку частково закінчено 1948 року. Уже після смерті Новерта за його проєктом споруджено нове крило жіночого інтернату, а також крило чоловічого, перебудовано другий поверх головного копусу для семінарських зал і наукових закладів, перебудовано два стадіони, надбудовано другий поверх двох житлових будинків.[30]
  • Ескіз тимчасового виставкового павільйону Інституту пропаганди мистецтва на вулиці Крулевській у Варшаві. Призначений для закритого конкурсу 1931 року серед чотирьох запрошених претендентів. Не був прийнятий до реалізації.[31]
  • Вокзал Бендзін-място у Варшаві (1927—1931).[32] Проєкт експонувався на виставці SAP у Варшаві 1927 року.[33]
  • Дім фізичного виховання і військової підготовки ім. Маршалка Пілсудського в Кельцях (будувався від 1932).[34]
  • Офіцерське казино в Цетневі (1931—1933).[35]
  • Перебудова церкви у Згєжу на гарнізонний костел. 1932—1933 роки.[36]
  • Санаторій для офіцерів у Трускавці. Збудований у стилі функціоналізму у 1932—1933 роках. Статичні розрахунки конструкцій виконав В. Клісецький, будівництвом керував З. Шрамм.[37]
  • Проєкт перебудови церкви у Скерневицях на гарнізонний костел. 1933 рік.[38]
  • Проєкт польового вівтаря для Модлина. 1933 рік.[39]
  • Проєкт перебудови гарнізонного костелу в Луцьку. 1933 рік.[40]
  • Ескізний проєкт будинку Фонду військового квартирування на вулиці Краківське передмістя, 11 у Варшаві. Призначений для закритого конкурсу 1933 року.[41]
  • Огорожа будинку Міністерства військових справ на вулиці Нововєйській у Варшаві. 1933 рік.[42]
  • Проєкт 1933 року на забудову теренів вулиці Топольової у Варшаві. Передбачено також пам'ятник авторства М. Любельського.[43]
  • Корпус Генеральної інспекції збройних сил («G. I. S. Z.») у Варшаві (1933).[44]
  • Санаторій для військових, хворих на туберкульоз в Отвоцьку на вулиці Боровій. Проєкт 1932 року, реалізований до 1935.[45]
  • Перебудова Публічної бібліотеки у Варшаві. Проєкт частково реалізовано до 1949 року.[6]
  • Реконструкція Інституту біології людини у Варшаві (1949).[6]
  • Реконструкція фабрики легких бетонів у містечку Лазиська-Гурне (1950).[6]
  • Конкурсний проєкт забудови ділянки на вулиці Фільтровій у Варшаві. Четверте місце.[3]
  • Проєкт комплексу казарм у Кельцях.[46]
  • Проєкт забудови теренів Фонду військового квартирування біля аеродрому в місцевості Окенце у Варшаві.[47]
  • Проєкт забудови теренів Фонду військового квартирування біля цитаделі у Варшаві.[47]

Статті Едгара Норверта

  • Конкурс проектов народного дома // Художественная жизнь. — 1919. — № 1. — С. 26-27.
  • К вопросу о популярной литературе по архитектуре // Художественная жизнь. — 1919. — № 1. — С. 24—25.
  • Architektura przemysłowa // Architektura i Budownictwo. — 1926. — № 7.
  • T. Gesteschi. Der tiolzbau. Julius Springer. Berlin 1926 // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 4.
  • Architektura a społeczeństwo // Kurjer Warszawski. — 20 czerwca 1927.
  • Plac saski, jako pomnik «bojownikom o niepodległość ojczyzny» // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 3.
  • Przesłanki socjologiczne architektury współczesnej // Droga. — 1927. — № I—III.
  • Dokoła nowego klasycyzmu // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 2.
  • Konkurs na budowę gmachu Ministerstwa Robót Publicznych i Banku Gospodarstwa Krajowego // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 10.
  • «Kompozycja» w regulacji Warszawy // Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 2—3.
  • Konkurs na gmach Ministerstwa Spraw Zagranicznych w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 8.
  • Architektura wystawowa // Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 11—12.
  • Budownictwo sportowe w Niemczech // Architektura i Budownictwo. — 1930. — № 11.
  • Na fałszywej drodze // Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 7.
  • Stanowisko Stowarzyszenia Architektów Polskich // Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 9.
  • Jan Bystroń «Dzieje Obyczajów w dawej Polsce» // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 4.
  • Architektura w ZSRR // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 2.
  • Architekt sowiecki o architektach polskich // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 1.
  • Budownictwo wojskowe // Pion. — 1933. — № 10.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Левошко С. Выпускники ИГИ архитекторы-эмигранты Н. В. Никифоров и Э. И. Норверт в Харбине и Польше // Мастер'Ok. — 2013. — № 1 (13). — С. 17.
  2. ↑ Казусь И. Советская архитектура 1920-х годов: организация проектирования. — М. : Прогресс-традиция, 2009. — С. 450. — ISBN 5-89826-291-1.
  3. ↑ а б Fruba P. Norwerth Edgar Aleksander // Polski Słownik Biograficzny. — 1978. — T. 23. — S. 185.
  4. ↑ а б Левошко С. Выпускники ИГИ… — С. 18.
  5. ↑ Казусь И. Советская архитектура… — С. 36—37, 40.
  6. ↑ а б в г д е ж и Левошко С. Выпускники ИГИ... — С. 19.
  7. ↑ Przesmycka N. Lublin. Przeobrażenia urbanistyczne. 1815—1939. — Lublin: TOP Agencja Reklamowa Agnieszka Łuczak, 2012. — S. 168. — ISBN 978-83-63569-20-4.
  8. ↑ Sprawozdanie z działalności Instytutu Propagandy Sztuki z okresu od 18.VI 1930 do 1.IV 1937 // Nike. — 1937. — № 1. — S. 223.
  9. ↑ Konkurs na projekt świątyni «Opatrzności Bożej» w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 7. — S. 277; Świątynia «Opatrzności Bożej» w Warszawie // Gazeta Lwowska. — 18 sierpnia 1929. — № 188. — S. 4; Wynik konkursu na projekt kościoła Opatrzności // Rzeczy Piękne. — 1930. — № 4—6. — S. 97.
  10. ↑ Konkurs zamknięty na projekt szkicowy świątyni pod wezwaniem «Opatzności Bożej» w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 3—4. — S. 69.
  11. ↑ Obwieszczenie Wojewody Wołyńskiego z dnia 10 stycznia 1938 r. № K.B.I.-2/37 w sprawie powłania Komisji Regionalnego Planu Zabudowania Wołynia // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — 1938. — № 2. — S. 25.
  12. ↑ Zagranica o «Architekturze i Budownictwie» // Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 11—12. — S. 88.
  13. ↑ а б Matysiak B. Wspaniali architekci Otwocka // Gazeta Otwocka. — 2010. — № 6 (211). — S. 31. — ISSN 1234-0545;
  14. ↑ Fruba P. Norwerth Edgar… — S. 186.
  15. ↑ Fruba P. Norwerth Edgar… — S. 186; Левошко С. Выпускники ИГИ… — С. 19.
  16. ↑ а б Левошко С. Выпускники ИГИ... — С. 17—18.
  17. ↑ Свод памятников архитектуры и монументального искусства России: Тверская область / Отв. ред. Г. Смирнов. — М. : Наука, 2002. — Т. 1. — С. 138. — ISBN 5-02-022641-6.
  18. ↑ Казусь И. Советская архитектура… — С. 39.
  19. ↑ Сапрыкина Н. Советская архитектура Ярославля: реальность и виртуальность. — Ярославль : Изд-во ЯГТУ, 2006. — С. 17—19, 469. — ISBN 5-230-206641-1. Рисунок естакади електростанції було подано у статті Norwerth E. Architektura przemysłowa // Architektura i Budownictwo. — 1926. — № 7. — S. 3.
  20. ↑ Никологорская О. Олтаржевский. — М. : Молодая гвардия, 2013. — С. 36. — ISBN 978-5-235-03629-1.
  21. ↑ Левошко С. Выпускники ИГИ… — С. 19. Фотографію фрагменту фасаду, а також рисунок інтер'єру подано у статті Norwerth E. Architektura przemysłowa // Architektura i Budownictwo. — 1926. — № 7. — S. 5—6.
  22. ↑ Konkurs ścisły spółdzielni «Jedność» // Architektura i Budownictwo. — 1926. — № 7. — S. 18, 21.
  23. ↑ A. S.-B. Kronika // Architekt. — 1925. — № 8. — S. 32.
  24. ↑ Przesmycka N. Lublin. Przeobrażenia… — S. 168—169.
  25. ↑ Kronika // Architektura i Budownictwo. — 1926. — № 7. — S. 35.
  26. ↑ Cerkwie murowane i drewniane // Architektura i Budownictwo. — 1928. — № 1. — S. 30; Rychkov P., Mykhaylyshyn O. Konkurs 1928 roku na projekty cerkwi prawosławnych w Drugiej Rzeczypospolitej: w poszukiwaniu nowej identyczności architektonicznej // Budownictwo i Architektura. — 2013. — № 12 (4). — S. 195—196.
  27. ↑ Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 5; Budowle współczesne // Architektura i Budownictwo.  — 1933.  — № 10—12. — S. 349—350.
  28. ↑ Dorcz W. Edgar Aleksander Norwerth — architekt-artysta // Absolwenci. — 2014. — № 3 (11). — S. 6. — ISBN 2353—4001.
  29. ↑ Król A. Piętnastolecie budownictwa wojskowego // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 295.
  30. ↑ Dorcz W. Edgar Aleksander… — S. 8.
  31. ↑ Sprawozdanie z działalności… — S. 219.
  32. ↑ E. N. Dworzec kolejowy na stacji Będzin-Miasto // Architektura i Budownictwo. — 1931. — № 11. — S. 383—387.
  33. ↑ Wędziagolski P. Pierwszy doroczny salon Stowarzyszenia Architektów Polskich // Architektura i Budownictwo. — 1927. — №  5. — S. 153.
  34. ↑ Nowakowski T. Geneza budownictwa sportowego w Polsce // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 357; Woźnicki S. Architektura wojskowa. Z powodu wystawy piętnastolecia budownictwa wojskowego // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 294.
  35. ↑ Budowle współczesne… — S. 346.
  36. ↑ Budowle współczesne… — S. 322—323.
  37. ↑ Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця XIX - першої половини XX ст. — Львів : Апріорі, 2008. — С. 102, 171—172. — ISBN 978-966-8256-72-1.; Woźnicki S. Architektura… — S. 294; Budowle współczesne… — S. 344—345.
  38. ↑ Budowle współczesne… — S. 321.
  39. ↑ Budowle współczesne… — S. 324.
  40. ↑ Budowle współczesne… — S. 325.
  41. ↑ Lalewicz M. Budowa domu F.K.W. przy Krak. Przedm. № 11 w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 3. — S. 65, 76—78.
  42. ↑ Budowle współczesne… — S. 329.
  43. ↑ Woźnicki S. Architektura… — S. 294, 360—361.
  44. ↑ Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 390.
  45. ↑ Matysiak B. Wspaniali architekci... — S. 31; Woźnicki S. Architektura… — S. 294; Budowle współczesne… — S. 341.
  46. ↑ Woźnicki S. Architektura… — S. 294.
  47. ↑ а б Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 362.

Джерела

  • Левошко С. Выпускники ИГИ архитекторы-эмигранты Н. В. Никифоров и Э. И. Норверт в Харбине и Польше // Мастер'Ok. — 2013. — № 1 (13). — С. 17—19.
  • Fruba P. Norwerth Edgar Aleksander // Polski Słownik Biograficzny. — 1978. — T. 23. — S. 185—186.
  • Łoza S. Norwerth Edgar Aleksander // Architekci i budowniczowie w Polsce. — Warszawa: Budownictwo i Architektura, 1954. — S. 217.