У XX столітті продовжився процес глибокого дослідження мистецтва минулих епох, який почався в XIX столітті. Якщо мистецтвознавці XIX століття повернули славу Франса Галса, Яна Вермера,Ель Греко, то науковці XX століття перевідкрили велич і високі мистецькі якості скульптур Пінзеля чи барокових «художників реальності».
Мистецтвознавець з Італії Роберто Лонгі звернув увагу на групу майстрів доби бароко, що посіли особливе місце в мистецтві тої доби. Вони не дотримувались Величної манери і не були прихильниками караваджизму. Невеличкі запозичення з обох стилістичних напрямків лише підтвердили їх співіснування з караваджистами і майстрами офіційної Величної манери («maniera grande»). При цьому ці майстри не втрачали своєї індивідуальності, своєї несхожості на творців церковних і палацових фресок чи прихильників тенебросо караваджизму.
Роберто Лонгі і назвав їх «художники реальності». Один з наново відкритих майстрів і був Ебергард Кейль, якого в Італії прозивали Монсу Бернардо. Архівні розшуки і надали можливість відтворити шкіц біографії призабутого майстра.
Походить з родини німецького художника Гаспара Монсу ( Гаспар Монс ?) що оселився в Даньському королівстві і прислужився королю Кристиану IV.
Навчання.
Перші художні навички отримав у батька. Далі перейшов у майстерню данського живописця Маартена ван Стенвінкела (Steenwinckel). Юнаком перебрався у Голландію, де два роки (1642-1644) працював в майстерні Рембрандта. В цей період у Рембрандта також працювали Карел Фабріціус, Юріан Овенс, Крістоф Паудіс.
Був у молодого митця і період мандрів, коли він недовго працював в німецьких містах Франкфурті, Аугсбурзі, Майнці,Кельні.
Італійський період
У 1651 році художник прибув на територію Венеціанської республіки. Мистецтво Північних районів Італії дещо відрізнялось від Римської художньої школи з її пануванням Величної манери, перевагою монументальних творів і релігійного та міфіологічного живопису. На Півночі Італії склалися постійні контакти з майстрами інших країн Європи, в самій Венеції працював земляк з Німеччини — Йоган Лісс. Навіть італійські майстри тут тяжіли до побутового жанру, до натюрморту, що вважались низькими жанрами в папському Римі. За свідоцтвами, Ебергард Кейль починав як портретист, художня манера якого була близька до творів Бернардо Строцці. Серед релігійних творів митця — замови від церкви кармелітів у Венеції та монастиря Св. Бартоломео в місті Бергамо, що був тоді підвладним Венеції.
Ебергард Кейль не втримався в Венеції і перебрався у Рим у 1656 році. Відчувши спротив з боку католицького оточення, майстер прейшов в Італії з протестантизму у католицтво. Художня манера Ебергарда Кейля (якого називали в Італії Monsù Bernardo) була чимось новим і свіжим для римських прихильників мистецтв. Його картини побутового жанру мали успіх і художник залишився в Римі назавжди.
Серед приятелів римського періоду митця — Філіппо Бальдінуччі, що став історіографом і залишив корисні для істориків факти з життя та творчості художника, перевидані у Мілані в 1812 році і наново прочитані в XX столітті.
« Повернення мисливця», Музей красних мистецтв, Лос-Анжелес
« Повернення з полювання», приватна збірка
« Сцена в інтер'єрі», приватна збірка
Джерела
ГМИИ, «Каталог картинной галереи», М, «Изобразительное искусство», 1986, с. 91
В. А. Садков, Л. Г. Москалева. Западноевропейская живопись XVI-XX веков // Серпуховский историко-художественный музей. Русская и западноевропейская живопись — Тула: Издательство «Власта», 2005. — С. 10-11. — 144 с. — ISBN 5-900998-20-7.
Minna Heimbürger, Bernardo Keilhau detto Monsù Bernardo, Rome 1988
Monsù Bernardo, in «La Critica d'Arte»,1938, pp. 121–130
Luigi Salerno, Nuovi studi su la natura morta italiana, Ugo Bozzi Editore, 1989
Roberto Longhi, Studi e ricerche sul sei e settecento, 1929-1970, Editore Sansoni, 1991
