Доценко Надія Петрівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Доценко.
Доценко Надія Петрівна
Народилася27 грудня 1913 (9 січня 1914)
Широке, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла10 березня 1994(1994-03-10) (80 років)
Львів, Україна
ПохованняЛичаківський цвинтар
Національністьукраїнка
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьакторка
Alma materКиївський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1936)
ПартіяКПРС
IMDbnm0234546
Нагороди та премії
орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
народний артист СРСР народний артист УРСР

Наді́я Петрі́вна Доце́нко (27 грудня 1913 (9 січня 1914), Широке, Херсонська губернія — 10 березня 1994(1994-03-10), Львів) — українська актриса театру й кіно. Народна артистка УРСР (1956). Народна артистка СРСР (1972). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978).

Біографія

Пам'ятник на могилі Н. Доценко на Личаківському цвинтарі (Львів)

Народилась 9 січня 1914 року в селі Широке, тепер Широківського району Дніпропетровської області. Навчалася в кооперативно-торговельній профшколі в місті Кривому Розі.

Потім навчалася на драматичному факультеті в Одеському музично-драматичному інституті, який незабаром був переведений до Києва та увійшов до складу Київського театрального інституту. Закінчила Київський театральний інститут (1936).

З 1936 року працювала в Українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької в Києві (з 1944 року — в місті Львові) (ролі у виставах «Лісова пісня», «Украдене щастя», «За двома зайцями» тощо). Член КПРС з 1953 до 1991 року.

Дебютувала у кіно в 1957 році.

Померла 10 березня 1994 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі, поле № 67.[1]

Фільмографія

Зовнішні зображення
Фото: «За двома зайцями» М. Старицького (1952 р.) — Театр ім. Заньковецької (Львів). Проця – Надія Доценко, Голохвотов – Доміан Козачковський
  1. 1957: «Кінець Чирви-Козиря» (Настя)
  2. 1957: «Партизанська іскра» (мати Парфена)
  3. 1959: «Солдатка» (епізод)
  4. 1969: «Дума про Британку» (епізод)
  5. 1979: «Хазяїн» (Марія Іванівна)
  6. 1981: «Така пізня, така тепла осінь» (Соломія Руснак) та ін.

Нагороди

Примітки

  1. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 367. — ISBN 966-8955-00-5.

Література

  • Митці України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.219;
  • Шевченківські лауреати: 1962—2001. К., 2001. — С.50;
  • Жінки України. К., 2001. — С.131.

Посилання