Дискографія композитора Бена Джонстона містить понад тридцять музичних альбомів, до яких входили його музичні твори, переважно в складі збірок, на грамофонних платівках або компакт-дисках.

Американський композитор Бен Джонстон почав писати сценічну, камерну та симфонічну музику наприкінці 1940-х років. Після закінчення Коледжу Вільяма і Мері та навчання у Гаррі Парча та Даріуса Мійо на початку 1950-х років, він викладав в Університеті Іллінойсу та писав неокласичну музику для тогочасних академічних музикантів, драматургів та хореографів. Перші твори авторства Джонстона було опубліковано в середині 1960-х років, але широкому загалу його музика стала відома 1970 року, після виходу на лейблі Nonesuch Records^[en] грамофонної платівки із записом твору HPSCHD^[en] композитора-авангардиста Джона Кейджа та Струнного квартету № 2 Джонстона у виконанні The Composers Quartet^[en]; анотацію до альбому написав американський музикознавець Пітер Єтс^[1].

З середини 1960-х до початку 2000-х років, коли Бен Джонстон припинив активну діяльність як композитор, було опубліковано записи близько чверті його творів. З 1964 по 1987 роки вони виходили на грамофонних платівках, а після 1987 року — ще й на компакт-дисках. Концертні записи виконання багатьох його робіт зберігалися лише в архівах, на бобінах, компакт-касетах або DAT-касетах, але не виходили на комерційних виданнях: серед них Струнні квартети № 1, № 3 та № 5, твори Knocking Piece, Mass, Duo for Two Violins, Two Sonnets of Shakespeare, Diversion, Songs of Loss, Chamber Symphony та інші. Завдяки зусиллям професора інформатики Андреаса Штефіка, колишнього учня Джонстона, багато з цих записів вдалося цифровізувати та зберегти^[2].

2002 року американський Kepler Quartet поставив за мету виконати та записати всі десять струнних квартетів Бена Джонстона. За допомогою Штефіка були створені точні MIDI-версії кожного з творів, які використовувалися при підготовці до виконання квартетів^[3]. Робота над записом тривала чотирнадцять років. З 2006 по 2016 роки на лейблі New World Records^[en] вийшли три альбоми, що містили десять струнних квартетів Джонстона, причому сьомий та восьмий квартети були виконано вперше^[4].

Протягом 1949—1950 років Бен Джонстон взяв участь у запису творів Гаррі Парча Eleven Intrusions, The Letter та The Dark Brother, на яких грав на басовій маримбі, ромбовидній маримбі або у складі ансамблю разом із дружиною Бетті, самим Парчем та Дональдом Піппіном^[en]. Деякі з записів вийшли на альбомі Гаррі Парча Thirty Years of Lyrical and Dramatic Music (1962, Gate Five Records), а після смерті Парча неодноразово входили до збірок його робіт^[37].

Бен Джонстон є автором анотацій до музичних альбомів Гаррі Парча та Джона Кейджа — The Music of John Cage and Harry Partch (1978, New World Records)^[38], Скотта Алана Ваятта^[en] — Collections I — Electronic Music with and without Instruments (1978, Ubres)^[39] та Стюарта Сміта^[en] Memory Bands (1986, Spectrum Records)^[40].

Записи інтерв'ю Бена Джонстона виходили на його альбомі Ruminations (Settings of Rumi & Billie Holiday) (1978, Microfest Records), де композитор розповідав про свій твір The Tavern^[34], та у виданні Вальтера Ціммерманна — Desert Plants (2020, Beginner-press), де Джонстон розказував про Гаррі Парча^[41].

• Список творів Бена Джонстона

• Ben Johnston, Bob Gilmore. «Maximum Clarity» and Other Writings on Music. — University of Illinois Press, 2006. — 328 с. — ISBN 978-0252030987.