Діяльність DPSD регулюється статтями D.3126-5 і D.3126-9 Кодексу оборони.
Історія
Лев і Змія, бронза, скульптора Антуана-Луї Барі, 1833 емблема спецслужби
Після Другої світової війни у Франції паралельно діяли три служби військової контррозвідки. У вересні 1944 року була відтворена служба безпеки у військово-морському флоті, в лютому 1945 року — служба безпеки ВПС, а 30 січня 1946 року начальник Генерального штабу сухопутних військ генерал Ж. де Латрі де Тассіньї створив військову службу безпеки (SSM). Ці три спецслужби були об'єднані 31 січня 1948 в єдиній службі безпеки збройних сил (SSFA). SSFA відповідала за «запобігання шпигунства та пропаганди, що впливає на стан моралі та дисципліни у збройних силах, захист військової таємниці, охорону великих військових об'єктів, запобігання диверсій у збройних силах, службах та установах при міністрі оборони»[2].14 грудня 1953 року SSFA була перейменована в «службу безпеки національної оборони та збройних сил» (SSDNFA), а 5 квітня 1961 року SSDNFA, в свою чергу, була перейменована в управління військової безпеки (DSM). Нарешті, 20 листопада 1981 року DSM було переменовано в Директорат безпеки оборони (DPSD), на який покладено обов'язки «координувати необхідні заходи захисту інформації, об'єктів, документів або процедур, пов'язаних з обороною та збройними силами або установ, пов'язаних з ними, а також виконавцями секретних національних оборонних контрактів»[2].
проведення досліджень, пов'язаних з обробкою інформації, та здійснення контролю за ІТ-безпекою;
боротьба з незаконною торгівлею військовою технікою, зброєю та боєприпасами.
DPSD веде свою діяльність у всіх місцях присутності збройних сил Франції, а також виконує завдання у сфері економічної контррозвідки (промислової безпеки) для захисту високотехнологічних оборонних підприємств.
Генерал корпусу Жан-Франсуа Хогард (Jean-François Hogard) (з 1 вересня 2014 року)[4]
Організаційна структура
Штаб-квартира DPSD розташована в Форт де Ванв[fr] у західному передмісті Парижа Малакофф (департамент О-де-Сен), на бульварі Сталінград. Крім штаб-квартири, DPSD останнім часом має 42 територіальних підрозділи у Франції і за кордоном (порівняно з 64 територіальними підрозділами 2001 року)[5].
У штаб-квартирі є такі підрозділи[6]:
відділ розвідки;
відділ забезпечення безпеки (захист об'єктів оборонної промисловості, контроль за торгівлею зброєю);
відділ досліджень (збір інформації від агентури та технічних джерел);
2012 року в штаті DPSD було 1189 співробітників[5], в тому числі:
957 військових, у тому числі 227 офіцерів;
232 цивільних службовців, у тому числі 34 службовців категорії А.
Жінки складають більше 30 % від чисельності персоналу DPSD (65 % цивільних і 21 % військовослужбовців).
Штат DPSD в останні роки зазнав скорочення: наприклад, в 2006 році він налічував 1459 осіб (1090 військових і 369 цивільних службовців). До 2014 року планується скорочення числа співробітників до 1 130.
На кінець 2013 року, в штаті Директорат безпеки оборони 1053 робітників, зайнятих повний робочий день[7]. Ці цифри включають в себе:
210 офіцерів;
37 цивільних службовців категорії А.
Рішенням від 22 листопада 2013 року, в рамках майбутнього закону військового планування, штат Директорату безпеки оборони в 2014 році буде складати 1080 і 1100 чоловік у 2015 році[7].
Для порівняння, німецький еквівалент Директорату безпеки оборони, Управління захисту військової служби (Служба військової контррозвідки, MAD), мало штат в 2008 році 1300 чоловік[8].
Бюджет
2012 року бюджет DPSD склав 97,4 млн євро (зростання на 3,7 % порівняно з 2011 роком)[5].
В 2014 році, бюджет Директорату безпеки оборони склав 93 180 000 євро проти 94,98 млн. € в 2013 році, зниження приблизно на 2 млн євро в порівнянні з минулим роком.[1]
Jean Guisnel et Bernard Violet, Services secrets: Le pouvoir et les services de renseignement sous la présidence de François Mitterrand, Paris, La Découverte, 1988, 368 p. (ISBN 2-7071-1785-4)
.svg)
