Добровольцем брав участь у війні проти австрійців, але 1849 року, після битви при Новарі, що призвела до важкої поразки й відступу сардинської армії з П'ємонту, повернувся до рідної Брешії, де зайнявся викладацькою діяльністю. Після поразки Наполеона Брешія відійшла до Австрії, й Дзузеппе зазнав утисків з боку нової влади. Дзанарделлі категорично відкинув пропозицію стати інформатором австрійської поліції, через що втратив викладацьку практику.
Після цього Джузеппе Дзанарделлі пішов у політику. 1876 року, в першому кабінеті Агостіно Депретіса він був міністром громадських робіт, а 1878, в уряді Бенедетто Кайролі, отримав портфель міністра внутрішніх справ. У той період Дзанарделлі активно займався реформою виборчого права країни.
15 лютого 1901 року сформував власний кабінет[4]. За часів свого врядування активно лобіював закон про розлучення, втім слабке здоров'я не дозволило йому завершити почате. В листопаді 1903 року вийшов у відставку, а вже у грудні того ж року помер.
