Десантні кораблі на повітряній подушці класу LCAC (англ.LCAC (ang. Landing Craft, Air Cushion)) використовуються для транспортування техніки, морської піхоти з універсальних десантних кораблів на берег, виконання гуманітарних операцій.
Історія
LCAC прямує до аппарелі USS Denver (LPD-9)
Кораблі LCAC розробляли з 1980, прийняли на озброєння 1989 та доволі широко застосовувалися під час війни в Перській затоці, 1993 біля узбережжя Сомалі. LCAC здатні пересуватись зі швидкістю до 93 км/год по воді, перетятій місцевості, перевозячи транспортні засоби, устаткування, вантажі. Вони можуть висаджуватись на 80% узбережморів, пересуватись по кризі, мокрому піску без загрози забуксувати, долати перешкоди висотою до 1,3 м.
В Армії США знаходиться 91 LCAC, з яких 74 у дієвих підрозділах, решта на зберіганні, резерві. Вони можуть перевозити вантажі з кораблів на віддалі 80 км від берега. На Універсальних десантних кораблях може розміщуватись 2, 3, 4 LCAC в залежності від їхньої модифікації (LHD, LPD, LSD).
Останні модифікації LCAC мають економнісніші і потужніші мотори, легші матеріали кузова, що дозволяє збільшити навантаження, швидкість. Подальшим розвитком LCAC був Heavy Lift Landing Craft Air Cushion (HLCAC) вантажопідйомністю 144 т і на 33% збільшеною вантажною платформою, що дозволяло перевозити два танки M1 Abrams чи 10 БТР.
Технічні дані
Висадка техніки з LCAC
Швидкість - 40 вузлів з вантажем, 70 вузлів без вантажу
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
