Даунорубіцинн (дауноміцин) — хіміотерапічний агент класу антрациклінів, який використовується для лікування деяких типів раку,[1] а також як стартовий матеріал для синтезу інших антрациклінів: доксорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та ін. Зокрема, він використовується при гострому мієлоїдному лейкозі (ГМЛ), гострому лімфобластному лейкозі (ГЛЛ), хронічному мієлоцитарному лейкозі (ХМЛ) і саркомі Капоші[2]. Він використовується шляхом ін’єкцій у вену[2]. Також існує ліпосомальний препарат, відомий як ліпосомальний даунорубіцин[2].
Поширені побічні ефекти включають випадання волосся, блювоту, пригнічення кісткового мозку та запалення внутрішньої частини рота[2]. Інші серйозні побічні ефекти включають захворювання серця та відмирання тканин у місці ін’єкції[2]. Використання під час вагітності може завдати шкоди плоду[2]. Даунорубіцин відноситься до групи антрациклінових препаратів[3]. Він працює частково шляхом блокування функції топоізомерази II[2].
Даунорубіцин був схвалений для медичного використання в Сполучених Штатах у 1979 році[2]. Він входить до списку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я[4]. Спочатку він був виділений з бактерій типу Стрептоміцети[5].
Комерційно доступний у вигляді даунорубіцина гідрохлориду.
Медичне використання
Він уповільнює або зупиняє ріст ракових клітин в організмі. Лікування зазвичай проводиться разом з іншими хіміотерапевтичними препаратами (наприклад, цитарабіном), і його призначення залежить від типу пухлини та ступеня відповіді.
Крім основного застосування в лікуванні гострого мієлобластного лейкозу, даунорубіцин також використовується для лікування нейробластоми. Даунорубіцин використовувався з іншими хіміотерапевтичними засобами для лікування бластної фази хронічного мієлолейкозу.[1]
Механізм дії
Подібно до доксорубіцину, даунорубіцин взаємодіє з ДНК шляхом інтеркаляції та інгібування макромолекулярного біосинтезу[6][7]. Це пригнічує прогресування ферменту топоізомерази II, який розслаблює суперспіралі в ДНК для транскрипції. Даунорубіцин стабілізує комплекс топоізомерази II після того, як він розірвав ланцюг ДНК для реплікації, запобігаючи повторному запечатуванню подвійної спіралі ДНК і тим самим зупиняючи процес реплікації. Після зв’язування з ДНК дауноміцин інтеркалюється, а його залишок даунозаміну спрямовується до малої борозенки. Він має найвищу перевагу для двох суміжних пар основ G/C, фланкованих з боку 5' парою основ A/T. Кристалографія показує, що дауноміцин викликає локальний кут розкручування 8° та інші конформаційні порушення сусідніх і других сусідніх пар основ[8]. Він також може викликати виведення гістону з хроматину при інтеркаляції[9][10].
Примітки
Джерела
