Святий мученик Даниїл Мліївський (справжнє ім'я — Данило Кушнір) — святий мученик, уродженець села Мліїв (нині Черкаська область), що вшановується Українською Православною Церквою.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2018)

Він жив у середині XVIII століття. В цей час Правобережжя входило до Речі Посполитої. Намагаючись цілком підкорити короні усі сфери життя українців, окупанти насильно впроваджували католицизм. Так 1766 року у Вільшані зібралась духовно-уніатська комісія^{[прояснити]}, яка за допомогою війська люто розправилася із православними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.

У селі Мліїв тоді було дві православні церкви — Троїцька й Успенська. Священиками там служили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами католицького протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж перейшли у католики. Громада села обрала нових священиків: для Троїцького храму — дяка Григорія Шиленка, для Успенського — Григорія Хоминського. Та Гдишицькі не бажали поступатися, і запалала боротьба.

Щоб попередні священики не поцупили церковне приладдя та ризи, люди передали усе на зберігання селянину Данилу Кушніру, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він користувався авторитетом, довірою й повагою односельців. Гдишицькі ж заходилися пліткувати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани й посадити у в'язницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.

Селяни намагалися визволити свого титаря — навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав, щоб Данило Кушнір прийняв греко-католицизм. Тільки за цієї умови погоджувався анулювати свої наклепи. Титар від цього рішуче відмовився. Він закликав селян якнайміцніше триматися від предків успадкованої православної віри, за котру сам готовий витерпіти усі випробування. Тоді Гдишинський витребував від губернатора наказу стратити Кушніра.

У суботу 29 липня його відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Кушніру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Далі Гдишицький наказав відтяти йому голову. Тіло мученика поляки спалили. Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палі голову викрали і передали до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали.

На момент конфлікту Гдишицькі перейшли у православ'я, щоб отримати прихіди церков Млієва, однак громада була проти новопризначених священиків. Тому ктитор Кушнір і заховав від одного священика дароносицю. Брати несвященику до рук дароносицю було великим богохульством, тому священик Василь Гдишицький вирішив покарати неслухняного ктитора і налякати решту парафіян. Він звернувся до польської влади, щоб та розслідувала злочин. Таким чином, причиною загибелі Данила Кушніра став не релігійний конфлікт, а конфлікт між прихожанами і новопризначеними священиками (на момент конфлікту брати Гдищицькі було православними, хоча протягом життя неодноразово переходили із уніатства в православ'я і навпаки), які вирішили залучити на свій бік місцеву владу^[1].

Згодом із Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідний Мліїв. Могила була напроти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев'яний хрест на підмурку із цегли, що простояв до 1930-х років.

Пам'ять про мліївського титаря завжди жила серед людей. У збірці народних пісень, виданій 1867 року Ф. Лободою, є така дума:

Да вчинили вражі ляхи У Вільшані славу. Да одтяли Данилу Мліївському главу. Тіло його повеліли Огнем іспалити, Голову його до палі Гвоздем прибити.

Спираючись на народні перекази, Тарас Шевченко увічнив образ титаря у поемі «Гайдамаки». Мліївчани за свій кошт найняли автора, що на основі архівних матеріалів 1864 року написав невеличку книжечку «Данило Кушнір». Також замовили художнику зобразити його на іконі. У 1920-х роках пропонували зарахувати титаря до лику святих. Це стало реальним лише 1996 року.

• Ластовський В. Слово над гробом Данила Кушніра (1766) // Київська Старовина. — 2001. — № 6. — С. 117—121.
• Лебединцев П. Страдание и мучение за православие Даниила Кушнира, жителя млиевского // Руководство для сельских пастырей. — 1860. — № 2. — С. 52.
• Лобода Ф. Вирша о сожжении млиевского ктитора Кушнира // Киевская старина. — 1886. — № 1.
• Максимович М. А. Млиевский староста Данило Кушнир // Собрание сочинений. — К., 1876. — Т. І.
• Смірнов О. Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Т. 13–14. — С. 245–260.

Це незавершена стаття про святого або святу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.