Дагестанці в Україні — представники корінних народів Дагестану, що проживають на території України. До них належать 10 основних народів Дагестану (аварці, даргинці, кумики, лезгини, лакці, табасарани, ногайці, рутульці, агули, цахури) та менші етнічні групи (андійці, ахвахці, багулали, бежтинці, ботліхці, гінухці, чамалинці, цези, що належать до аварців, та кайтагці та кубачинці, що належать до даргінців).
За переписом 2001 року, в Україні проживало 10 882 представника народів Дагестану, найбільше — у східних областях: Донецькій (1 967 осіб), Харківській (1 482 осіб), Дніпропетровській (1 318 осіб). Найбільш чисельними з дагестанських народів в Україні є лезгини (4 349 осіб), даргинці (1 610 осіб) та аварці (1 496 осіб).
Історична динаміка
До 1930-х років дагестанці в УРСР були представлені виключно лезгинами та лакцями, причому на перших припадала абсолютна більшість — за переписом 1926 року 98,7% дагестанців України були лезгинами за національністю, і тільки 1,3% лакцями.
Під час індустріалізації 1930-х років багато вихідців з Дагестану почали оселятися на території України, зокрема аварці, кумики, даргінці, лакці та інші. Чисельність дагестанців в УРСР збільшилась у 7,6 разів, з 234 осіб у 1926 р. до 1 775 осіб у 1939 р. Лезгини продовжували залишатися найбільшим дагестанським народом в Україні, проте їх питома вага серед дагестанців скоротилася з майже 99% до 52%.
У 1940-50-ті роки кількість дагестанців в УРСР виросла більш ніж удвічі, до 3 823 осіб. Продовжувалась тенденція до зменшення питомої ваги лезгинів (з 52% у 1939 р. до 39% у 1959 р.) та збільшення — інших народів, особливо табасаранів, аварців, лакців та даргінців.
У 1960-1980-х роках дагестанське населення продовжувало зростати, причому темпи приросту постійну збільшуватися. Їх чисельність виросла до 4 387 осіб у 1970 р. (+15% порівняно з переписом 1959 р.) За переписом 1979 р. налічувалося вже 5 752 дагестанців (+31% порівняно з переписом 1970 р.) Особливо стрімке збільшення кількості дагестанців відбувалося у 1980-х роках, за переписом 1989 р. в УРСР налічувалося вже 12 418 представників народів Дагестану, що на 160% більше ніж під час перепису 1979 р. Найбільший приріст у 1980-і роки показали цахури (+903%), табасарани (+211%), рутульці (+188%), найменший — лакці (+56%) та ногайці (+33%)
Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України динаміка суттєво змінилась. У рази скоротився міграційний притік дагестанського населення, збільшився відтік до Дагестану та інших регіонів Росії. Все це, а також погіршення демографічної ситуації в Україні, яке не оминуло і представників народів Дагестану, призвело до зменшення між переписами 1989 та 2001 рр. їх в Україні з 12 418 до 10 882, або на 12,4%.
Не зважаючи на загальне зменшення кількості дагестанських народів у 90-ті роки, чисельність шести з них збільшилась. Крім даргінців (+4%), це були переважно малі народи: табасарани (+5%), ногайці (+16%), рутульці (+83%), агули (+39%), цахури (+34%). Зменшення чисельності було характерне для великих етносів: аварців (-44%), кумиків (-17%), лезгинів (-10%) та лакців (-2%).
Динаміка чисельності дагестанських народів в Україні за переписами[1]:
Найчисельнішим дагестанським народом в Україні є лезгини. Етнічними лезгинами є 40% дагестанців Україні, попри те, що за чисельністю вони поступаються аварцям, а у самому Дагестані становлять лише 13,3% населення і є тільки 4-м за чисельністю етносом, поступаючись аварцям (29,4%), даргінцям (17,0%) та кумикам (14,9%).
У більшості регіонів України найбільшим дагестанським народом є лезгини, за винятком деяких областей з незначним дагестанським населенням і де найбільшими етносами є:
даргінці — Волинська, Черкаська, Львівська області
Найбільш компактним населення серед дагестанських народів України характеризуються ногайці — майже 64% їх представників мешкають у одному регіоні — Автономній Республіці Крим. Інші народи розселені більш рівномірно, з найвищою концентрацією у східних областях та найнижчою — у західних.
Регіони з найбільшою кількістю представників народів Дагестану:
Більшість представників народів Дагестану під час перепису 2001 р. назвали рідною мовою російську (51,2%), тоді як мову своєї національності назвали рідною тільки 34,2%, українську 11,2%, іншу 2,7%[4].
Тільки серед ногайців та табасаранів більшість (59% та 49% відновідно) назвали рідною мову своєї національноссті, тоді як серед інших національностей більшість назвали рідною російську — від 49% серед кумиків та агулів до 58 — 59% серед даргінців та рутульців.
Найбільш асимільованими народами є лакці, цахури та агули — менш 20% їх представників назвали рідною мову своєї національності.
