З 1995 по 1997 роки головний агроном і заступник голови агрофірми «Авангард».
З 1997 по 1999 роки директор ДГ «Прогрес» Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції.[1]
З 1998-2002, 2006-2010 роки депутат Козелецької районної ради в Чернігівської області.
З 1999 по 2006 роки директор Чернігівської ДСГДС, Чернігівського інституту агропромислового виробництва.
У 2000 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Вплив попередників та системи удобрення на врожай та якість озимої і ярої пшениці в умовах Полісся».[2]
З 2010 по 2011 роки виконуючий обов'язки віце-президента НААН України.
У 2011 році працював на посаді академіка-секретаря Відділення наукового забезпечення трансферу інновацій Національної академії аграрних наук України.
З 2011 по теперішній час директор Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.
Праці
Ігор Володимирович автор понад 162 наукових праць, у тому числі 4 монографії, 5 посібників, 25 патентів на винаходи і корисні моделі, є співавтором 6 сортів вівса - Нептун, Зірковий, Парламентський, Скарб України, Візит, Тембр.
Відзнаки та нагороди
почесна грамота УААН;
знак пошани Міністерства аграрної політики України;
почесні відзнаки Чернігівської облдержадміністрації та Чернігівської облради;
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014).
Джерела
Бардаков А. Г. Гринник Ігор Володимирович. Енциклопедія Сучасної України. Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-272275
↑Бардаков, А. Г. (2016). Гриник Ігор Володимирович. Енциклопедія Сучасної України(укр.). Процитовано 4 грудня 2024.
↑ абHome. en.naas.gov.ua. Процитовано 4 грудня 2024.