Генрієтта Нассау-Вайльбурзька (нім.Henriette von Nassau-Weilburg); 22 квітня1780 — 2 січня1857) — принцеса Нассау-Вайльбурзька, донька князя Нассау-Вайльбурга Карла Крістіана та принцеси Оранської Кароліни, дружина принца Вюртемберзького Людвіга. Благодійниця.
Біографія
Ранні роки
Генрієтта народилась 22 квітня 1780 року у Кірххаймболандені — містечку поблизу Вормса. 27 квітня було прилюдно оголошено про народження принцеси. Реформатський пастор та придворний проповідник Йоганн Фрідріх де Кот охрестив новонароджену в реформатській вірі із іменем Генрієтта. Французьке ім'я для немовляти в німецьких землях було звичним явищем для того часу.[1]
Дівчинка стала п'ятою донькою та молодшою дитиною з численних нащадків князя Нассау-Вайльбурга Карла Крістіана та його дружини Кароліни Оранської. Карл Крістіан, хоч і походив з одного з найшляхетніших та найдавніших родів, однак, в масштабі Європі не мав великого впливу чи могутності. Його власний батько лише 1737 року отримав титул імперського князя.[1]
Замок Кірххаймболандена у наш час
На момент народження Генрієтти із старших дітей живими залишались доньки Марія, Луїза, Кароліна та Амалія й сини Фрідріх Вільгельм та Карл Вільгельм. Дитинство малюків проходило у замку Кірххаймболандена, оточеному великим садом.[1]
Матір померла, коли Генрієтті було сім, батька не стало ще за рік. У спадок дівчинка отримала пристойну кількість грошей. Юридичним опікуном Генрієтти став князь Нассау-Узінґена Карл Вільгельм. У січні 1789 її старший брат Фрідріх Вільгельм досяг повноліття і став наступним правителем Нассау-Вайльбургу. Надалі він опікувався молодшими дітьми сам і власноруч навчав їх історії, природничим наукам та іншим предметам, в яких ретельно розбирався.
У вересні 1792 року, після окупації французами сусіднього Майнца, родина була змушена втікати. Спочатку вони оселились у Вайльбургу, у вересні 1795 — перебрались до Ганау і, нарешті, 1796-го осіли у Байройті.[2] Це місто, разом з Ерлангеном та Ансбахом довгі роки слугувало притулком не лише німецькій шляхті, а й аристократам-французам.
Шлюб
Саме там із Генрієттою познайомився вюртемберзький принц Людвіг. Йому сподобалась красива енергійна дівчина і шляхтич попросив її руки.
Весілля відбулось 28 січня 1797 року у Ермітажі, поблизу Байройта. Нареченій було 16 років, нареченому — 40. Людвіг вже мав сина від першого шлюбу із полькою Марією Чарториською. Як свідчать деякі джерела, не зважаючи на різницю у віці, шлюб був щасливим і гармонійним. За дев'ять місяців Генрієтта народила доньку, що згодом стала консорткоюпалатина Угорщини. Всього у шлюбі народила п'ятеро дітей:
Єлизавета (1802—1864) — дружина принца Баденського Вільгельма, мала з ним чотирьох доньок;
Александр (1804—1885) — генерал австрійської армії, був морганатично одруженим з угорською графинею Клодіною Реде фон Кіс-Реде, мав із нею трьох дітей.
Оскільки родина часто переїжджала, всі вона з'явились на світ у різних містах. Виросли вони добре освіченими та релігійними людьми.
Людвіг спочатку був воякою прусської армії, а у 1800-му — перейшов на службу до російського імператора. Деякий час обіймав посаду губернатора Риги, що була центром Ліфляндської губернії.
У 1807 родина повернулася до Вюртембергу. Оскільки Людвіг полюбляв жити пишно — в нього утворилися величезні борги. До весілля Генрієтта нічого про це не знала.[3] Марнотратство принца викликало обурення його старшого брата, правлячого короля, і сім'ю віддалили від двору. За принцом-вигнанцем мав спостерігати придворний офіцер полковник фон Міліус. Новою резиденцією родини було призначено замок Кірхгайм. 11 квітня 1811 року вони вперше побували там. Генрієтта з дітьми на постійній основі оселилися в замку восени. До того часу герцогиня страждала від спазматичного кашлю на ґрунті нервових переживань.
Апанаж сім'ї становив 33 581 флоринів на рік. Із материнських статків герцогиня продовжувала отримувати щорічний пансіон у 440 флоринів. Турботи по облаштуванню замку взяла на себе королівська сім'я. На освіти дітей окремо виділялися 4 тисячі флоринів.
Для них була найнята французька гувернантка. Генрієтта опанувала французьку мову й собі.
Навесні 1817 року пара видала в шлюб доньку Амелію, а за півроку Людвіга не стало. Генрієтта після його смерті була відновлена у попередніх економічних правах. Хоча й після того до неї періодично мали претензії кредитори чоловіка. 1820 всі економічні питання були влаштовані полюбовно.
Подальше життя
Подальше життя герцогиня-вдова присвятила благодійності та влаштування шлюбів інших дітей. Окрім рангу рівності та бажаності політичного союзу, для неї грала велику роль фінансова сторона питання. Особисті симпатії вона вшановувала рідко.[3]
Герцогиня Генрієтта на портреті пензля Антона Айнсле, 1838
Із справжньою щирістю Генрієтта займалася благодійництвом. Вже у 1817 році пожертвувала на нещодавно відкриту промислову школу. Також приєдналася до створеної Асоціації добробуту, яку очолила у 1821. На цій посаді вона сприяла створенню добровольчої пожежної команди. У 1826 році, спільно із містом та опікунською радою, заснувала та фінансувала дитячий будинок «Paulinenpflege», який отримав назву від імені доньки Генрієтти, що відкрила аналогічний заклад у Штутгарті.
Також створювала школи та інші дитячі заклади, серед яких була школа для маленьких дітей — аналог сучасного дитсадка (1838).
У 1840-му за її ініціативи була відкрита одна з надсучасних лікарень для того часу, що отримала назву на ім'я зятя принцеси — «Wilhelmshospital».[4]
На її прохання представник пієтизму Альберт Кнапп кілька років проповідував у Кірхгаймі-унтер-Теку. Кнапп згодом згадував, що герцогині не подобались церемонії і на богослужіннях вона сиділа серед інших парафіян. Для тих, хто не мав відповідного одягу для відвідування церкви, вона посилала безпосередньо вбрання.[5]
Герцогиня пережила двох старших доньок і пішла з життя у Кірхгаймському замку 2 січня 1857 у досить похилому віці. Для жителів Кірхгайма це було важкою втратою, оскільки вони звикли бачити у Генрієтті не просто благодійницю, а «доброчесну мати».[2]
Як і чоловік, похована у Монастирській церкві Штутгарта.[6]
Як заявила у 2007 році представниця мера Кірхгайма-унтер-Тека Ангеліка Матт-Гайдекерː
«Соціальний вплив герцогині Генрієтти і досьогодні відлунюється в нашому місті. Як благодійниця, вона заклала міцні громадські традиції, що й дотепер існують у Кірхгаймі».[7]
У замку, що був перетворений на музей, до 150-річчя із дня смерті герцогині була відкрита виставка, присвячена їй.
Нагороди
Великий хрест Ордену святої Катерини (9 квітня 1801).
↑Karl Friedrich Ledderhose: Henriette, Herzogin von Württemberg. In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 11, Duncker & Humblot, Leipzig 1880, [5] [Архівовано 16 лютого 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
.jpg)
.jpg)
