PROFILPELAJAR.COM

о. Гедеон Пазин, ЧСВВ
о. Гедеон Пазин, ЧСВВ;
Протоігумен Провінції святого Миколая (1744—1754)
Загальна інформація
Народження	невідомо; м. Стропков
Смерть	17 лютого 1754 ; м. Мукачево
Служіння в церкві
Конфесія	Мукачівська греко-католицька єпархія
Постриг	бл. 1722

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пазин.

Гедеон Пазин (?, Стропков — 17 лютого 1754, Мукачево) — священник-василіянин, протоігумен провінції святого Миколая на Закарпатті (1744–1754), піснетворець.

Життєпис

Народився в містечку Стропков на Пряшівщині. Близько 1722 року вступив до василіянського монастиря. Після богословських студій був висвячений на священника. У 1730 році призначений ігуменом монастиря у Малому Березному. Займався розбудовою монастиря, яку завершив у 1742 році. Учитель новиків у Малому Березному в 1743 році. У 1744 році був обраний на уряд протоігумена, який виконував упродовж десяти років^[1].

У січні 1749 року скликав до Мукачівського монастиря надзвичайний монаший собор, на якому було запроваджено давні монаші правила і доручено монахам докладно їх зберігати. Він відновив також давній звичай східних монахів і заборонив у монастирях вживати м'ясні страви.^[1]

У 1749 році в товаристві свого секретаря о. Макарія Шугайди, протоігумен Пазин відвідав усі Марамороські монастирі й залишив по собі їхній докладний список, подаючи не тільки їхню коротку історію, але й докладний інвентар кожного монастиря. Пазин старався, щоб монастирське майно, яке єпископ Мануїл Ольшавський намагався привласнити для єпархії, залишилося при Свято-Миколаївському монастирі, а сам Ольшавський у 1752 році отримав наказ Угорської придворної канцелярії у Відні покинути монастир і перенести свою резиденцію до міста.^[2]. Протоігумен Гедеон Пазин залишив після себе цінний Дневник у двох частинах: у першій містяться записи з 1747 року, а в другій — з 1752 року.^[3]

Помер 17 лютого 1754 року в Мукачівському монастирі.^[1]

Пісенна творчість

Збереглося дві пісні Гедеона Пазина «Плачи, душе, слез излій море» (№ 37 у «Богогласнику»), «Горі, горі, душе моя, ко Творцу своєму», що користувалися великою популярністю на Закарпатті у XVIII–XIX ст., входили до репертуарів більшості тогочасних місцевих рукописних співаників.^[4]

Примітки

↑ ^а ^б ^в Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття… — С. 187.
↑ Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття… — С. 188
↑ Гедеон Пазин. Щоденник протоігумена Чину Святого Василія Великого [Архівовано 17 січня 2021 у Wayback Machine.] // «Скарбниця потребна й пожиточна». Українські монастирські літописи, житія, повчання ченцям, чуда та інше / упорядкування, вступна стаття та коментарі Валерія Шевчука. — Київ: «Либідь», 2012. — С. 458—471.
↑ Пазій Гедеон // Українська музична енциклопедія. Т.5:[П] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ: ІМФЕ НАНУ, 2018. — С. 41.