Віттенбург Павло Володимирович

Віттенбург Павло Володимирович
Файл:Vittenburg.jpg
Народився9 лютого 1884(1884-02-09) Редагувати інформацію у Вікіданих
Владивосток, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 січня 1968(1968-01-29) (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ленінград, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмандрівник-дослідник, географ, геолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materТюбінгенський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоТовариство з вивчення Амурського краюd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоВолодимир Іванович Віттенбург
МатиМарія Іванівна Тидельська
У шлюбі зЗінаїда Іванівна Разумихіна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Віттенбург (значення).

Павло Володимирович Виттенбург (9 лютого 1884, Владивосток — 29 січня 1968, Ленінград) — російський, радянський географ, геолог, арктичний дослідник, професор, почесний полярник.

Життєпис

Павло народився 1884 року в родині Володимира Івановича Віттенбурга і Марії Іванівни (уродженої Тидельської).

У 1892 році він вступив до гімназії, а з 1905 року навчався в університеті Тюбінгена (Німеччина). Закінчив навчання у виші 1909 року.

В 1910 році одружився із Зінаїдою Іванівною Разуміхіною.

У 1911 році за роботу «Геологічний нарис півострова Муравйова-Амурського» нагороджений премією імені Буссе[2], що було великою честю для молодого вченого[3].

Працював у багатьох експедиціях. У 1912 році — в уссурійській експедиції і геологічному дослідженні півострова Муравйова-Амурського. Наступного року брав участь в експедиції на Шпіцберген, в 1917 — в експедиції на Далекому Сході.

У 1919 році очолив Лахтінську екскурсійну станцію і «Музей природи північного узбережжя Невської губи» в колишній графській садибі Стенбок-Ферморова у Лахті[4][5].

У 1919 році був кілька разів заарештований ЧК.

Заарештований навесні 1930 року за сфабрикованою «справою істориків Академії наук», був засуджений до розстрілу із заміною на 10 років таборів[5]. Працював на лісоповалі, з осені 1931 року працював за фахом на острові Вайгач, звільнений влітку 1935 року.

Відкрив родовище флюориту у районі Амдерми[6].

Жив в Ольгіно під Петроградом на вулиці Польовій, 5. Будинок не зберігся. Пізніше сім'я Віттенбургів оселилася в Зеленогорську за адресою Мохова вулиця, буд. 16[7].

Павло Володимирович Віттенбург помер 29 січня 1968 року. Похований на Зеленогорському кладовищі.

Наукові праці

Примітки

  1. ↑ Самокиш А. В. Школьные и инструкторские биологические станции в Петрограде-Ленинграде, The School Extracurricular Biological Stations in Petrograd // Историко-биологические исследования — 2014. — Т. 6, вып. 1. — С. 48–71. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  2. ↑ Премия имени Ф. Ф. Буссе. ОИАК. 14 січня 2014. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 21 жовтня 2015.
  3. ↑ Виттенбург Е. П. Павел Виттенбург: геолог, полярник, узник ГУЛАГА: (воспоминания дочери) [Архівовано 27 грудня 2019 у Wayback Machine.] / СПб. Ин‑т истории РАН. — СПб.: Нестор-история, 2003. 432 с.
  4. ↑ Сыров, 2012, с. 334.
  5. ↑ а б Глезеров, 2013.
  6. ↑ Павел Владимирович Виттенбург. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 січня 2020.
  7. ↑ В историко-культурном альманахе «Смоляной путь», вып.2, СПб., 2015, с.106. ISBN 978-5-94500-090-2

Література

  • Репресовані геологи: биогр. матеріали / [глав. ред. В. П. Орлов]. — Изд. 2-е, випр. і дод. — М.; СПб.: ВСЕГЄЇ, 1995. — 210 с.
  • Глезеров С. Е. Лахта // Исторические районы Петербурга от А до Я / под ред. Середнякова В. Н. — Центрполиграф, 2013. — 496 с. — ISBN 978-5-227-02109-0.
  • Сыров А. А. Забытые достопримечательности западной части Карельского перешейка. — Центрполиграф, 2012. — С. 334. — 351 с. — ISBN 978-5-227-03881-4.

Посилання