Валерія Семенівна Вірська-Котляр
Народилася	29 жовтня 1930(1930-10-29) Київ
Померла	27 лютого 2016(2016-02-27) (85 років) Київ ·внаслідок хвороби
Поховання	Байкове кладовище (Київ)
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українка
Діяльність	балерина, хореографка, танцюристка
Відома завдяки	артистка балету, балетмейстер, педагог
Alma mater	Київський інститут культури
Заклад	Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької[d]
У шлюбі з	Павло Вірський — перший чоловік, Микола Апухтін, Ігор Диченко
Нагороди

|1 = підпис_зображення =

Вале́рія Семе́нівна Ві́рська-Котля́р (нар. 29 жовтня 1930(19301029), Київ — 27 лютого 2016, там само) — українська артистка балету, балетмейстер, педагог. Народна артистка УРСР (1964).

Народилася в Києві. Закінчила Київське хореографічне училище (1949; викладач Г. Березова) та Київський інститут культури (1996; викладач Л. Цвєткова)^[1].

Працювала артисткою Львівського театру опери та балету ім. І. Франка (1949—1951) й Ансамблю Північної групи військ МО СРСР у Польщі (1951—1954). Згодом — провідна солістка (1954—1975), балетмейстер (1975—1980) Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР ім. П. Вірського, у складі якого гастролювала в багатьох країнах світу^[1].

Зовнішні зображення
	Валерія Вірська в юності
	Валерія Семенівна передає державі унікальну колекцію свого чоловіка
	Вона була шанованою меценаткою
	Президент України вручає Валерії Вірській державну нагороду

Викладала в Київському національному університеті культури та мистецтв (1981—2005), доцент (з 2000)^[1], кафедра бальної хореографії.

Дружина (друга) балетмейстера, народного артиста СРСР Павла Вірського (1905—1975). Після його смерті вийшла заміж за танцівника й балетмейстера, народного артиста УРСР Миколу Апухтіна (1924—1996)^[2]. Третім її чоловіком став колекціонер Ігор Диченко (1946—2015). Після смерті останнього Валерія Вірська передала його унікальну колекцію — близько 700 картин українських авангардистів — у дар державі й народові України (колекцію прийняв і зберігає столичний Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»).

Під час урочистої передачі творів мистецтва Президент України Петро Порошенко вручив дарувальниці орден княгині Ольги^[3][4].

Провідні партії в танцювальних картинах: «Про що верба плаче», «Хміль», «Плескач», «Жовтнева легенда», «Ми пам'ятаємо»^[1]. Її виконавчій манері властиві акторська виразність, емоційність, тонке відчуття стилю національної хореографії.

Померла вранці 27 лютого 2016 року в Києві^[5]. Похована 29 лютого 2016 року на Байковому кладовищі поруч з могилою її першого чоловіка Павла Вірського, згідно з її останнім проханням.

• Народна артистка УРСР (1964).
• Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005).
• Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2015).

• ЕСУ. Вірська-Котляр Валерія Семенівна [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Корженко Світлана. Валерія Вірська втратила зір і мала хворе серце // Газета по-українськи. — К., 2016. — № 18 (1874) (1 бер.). — С. 1, 2. (Новини)

• У Києві попрощалися з Валерією Вірською [Архівовано 1 березня 2016 у Wayback Machine.]

• Станішевський Ю. О. Обрії музичного театру: опера, балет, оперета на сучасній українській сцені. — К.; Музична Україна, 1968. — 201 с. + 11 л. іл.
• Боримська Г. Самоцвіти українського танцю: про Державний заслужений ансамбль танцю УРСР під керівництвом П. П. Вірського — К.: Мистецтво, 1974. — 136 с.