Віктимологія (лат.victima — жертва, лат.logos — вчення) — міждисциплінарна область, що досліджує віктимізацію, тобто процес становлення жертвою злочину. Віктимологія займається переважно потерпілими від злочинів як носіями індивідуальної чи групової здатності стати жертвами злочинного діяння. Західна[яка?] віктимологія вивчає в тому числі відносини між жертвами й злочинцями, взаємодію жертв і системи кримінального судочинства — а саме поліції, судів і співробітників виправних установ — і зв'язок жертв з іншими соціальними групами та інститутами, такими як ЗМІ, бізнес і соціальні рухи[1].
Схильність до становлення жертвою злочину
Схильність до того, щоб стати жертвою злочину, в науковій традиції називають віктимністю, хоча у цього терміна є й інші значення[2]. У західній[якій?] віктимології тема схильності до становлення жертвою (victim proneness) є гостро дискусійною[джерело?]. Сам цей термін і близький термін «необачність жертви» (victim precipitation) неодноразово піддавалися критиці як «спосіб приписування жертві провини за злочин», «звинувачення жертви»[1]. Багато авторів відзначають методологічні дефекти при застосуванні цих понять деякими авторами — зокрема, довільну інтерпретацію фактів[3] і помилку логічного кола[4].
Відповідно до теорії навколишнього середовища (environmental theory), злочинця і жертву об'єднують місце й умови вчинення злочину. Наприклад, дослідження, проведені у 2010 році в США, показали, що рівень насильницьких злочинів і віктимізації нижче в тих міських районах, де висаджено більше високих дерев[5][6]. На думку одного з дослідників, дерева можуть покращувати якість життя завдяки зниженню рівня злочинності, бо дають зрозуміти потенційному злочинцеві, що район доглянутий, а значить, для злочинця вище ризик бути спійманим[6].
Іноді схильність до становлення жертвою описується за ймовірнісної точки зору. Так, дослідження показують, що жертвами повторних злочинів найчастіше є чоловіки у віці 24—34 років[7]. У разі неповнолітніх злочинців, за даними досліджень, жертвами серйозних правопорушень частіше стають знайомі люди; найчастіші злочини, що здійснюються підлітками щодо людей, яких вони знають, — це статеві злочини, напади та вбивства. Підлітки, що віктимізують незнайомих людей, найчастіше здійснюють незаконне обмеження свободи, напади, пограбування та збройні пограбування[8].
Історія дисципліни
Наука віктимологія виникла спочатку як розділ кримінології, пізніше як самостійна дисципліна.
У першій половині XX століття представники інтеракціонізму, досліджуючи фактори злочинності, вперше почали писати про роль жертви у процесі криміналізації особистості. Одним з таких авторів був Е. Сатерленд, що присвятив жертвам злочинів третю главу свого підручника «Кримінологія» (1924 р.)[9]. У 1941 році німецький кримінолог Герберт фон Гентіг опублікував у США статтю «Зауваження з приводу інтеракції між злочинцем і жертвою»[10], а через сім років — монографію «Злочинець і його жертва. Дослідження з соціобіології злочинності»[11]. Віктимологічним проблемам в його книзі була присвячена остання частина, яка називалася «Жертва» (у першій частині досліджувалися питання будови тіла як фактора злочинності, в другій розглядалися соціобіологічні елементи злочину, в третій — проблеми географії злочинності)[12]. Поступово число послідовників Г. Гентіга стало збільшуватися. Його віктимологічні ідеї привернули увагу ряду вчених. Наприклад, активно підтримав народження нового наукового напрямку Б. Мендельсон[13]. Засновником радянської віктимологічної школи вважається Лев Вульфович Франк (1920—1978).
Якщо радянська і пострадянська віктимологічні школи продовжують спиратися на ранню позитивістську віктимологію, то західна віктимологія зазнала суттєвих змін в 1970-ті, коли з критикою позитивістського підходу виступили феміністські автори, а також правозахисні організації, зокрема, рух за права постраждалих від домашнього насильства[ненейтрально][1][14][15].
Примітки
↑ абвAndrew Karmen, 2003, Crime Victims: An Introduction to Victimology, Wadsworth Publishing, ISBN 978-0-534-61632-8.
↑Susan Brownmiller. Against Our Will: Men, Women, and Rape. 1975. P. 353.
↑Franklin, C. and Franklin, A. 'Victimology Revisited: A Critique and Suggestions for Future Direction', in Criminology, Volume 14, Issue 1, pages 125—136, May 1976. P. 134.
↑Johannes Kingma, Repeat Victimization of Victims of Violence: A Retrospective Study From a Hospital Emergency Department for the Period 1971—1995 Journal of Interpersonal Violence, Vol. 14, No. 1, 79-90 (1999), abstract retrieved at [1] [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
↑Richard Lusignan, «Risk Assessment and Offender-Victim relationship in Juvenile Offenders» International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, Vol 51, No. 4, 433—443 (2007)
