PROFILPELAJAR.COM

село Вікно
Герб Вікна (Чортківського району)	Прапор Вікна (Чортківського району)
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Гримайлівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61060110040068915
Основні дані
Засноване	1464
Населення	953
Територія	38,72 км²
Густота населення	344,01 осіб/км²
Поштовий індекс	48217
Телефонний код	+380 3557
Географічні дані
Географічні координати	49°20′22″ пн. ш. 26°4′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д.
Водойми	Гнилка
Відстань до; районного центру	40 км
Найближча залізнична станція	Скалат
Відстань до; залізничної станції	17 км
Місцева влада
Адреса ради	48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
	Вікно
	Вікно
Мапа
	Вікно у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вікно (значення).

Вікно́ — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.^[1]

Населення — 953 особи (2017).

Географія

Через село тече річка Гребелька, ліва притока Гнилої.

Походження назви (етимологія)

Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».

Природоохоронні об'єкти

Гостра Гора, Франкові скелі, Гора Любовня, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця).

Історія

Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.

У селі помітні сліди Княжого тракту — шляху часів Русі.

Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село Зелена Груша. В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.

У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу Івану Федоровичу — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.

Син Івана Федоровича Володислав заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.

Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.

Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.

У 2008 році в селі засновано краєзнавчий музей.

Від 2014 у селі діє волонтерський центр^[2].

У 2020 році в селі урочисто відзначили День Прапора.^[3]

У селі періодично проводяться Дні села.^[4]^[5]

Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.^[6]

Політика

Парламентські вибори, 2019

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610209, розташована у приміщенні будинку культури.

Результати

зареєстровано 786 виборців, явка 53,69%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 35,51%, за «Голос» — 14,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 13,04%.^[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 46,77%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 20,90%, за Олега Вітвіцького («Голос») — 9,45%^[8].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[9]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1329	99.77%
російська	2	0.15%
угорська	1	0.08%
Усього	1332	100%

Символіка

Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради^[10]. Герб є промовистим.

Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.

Герб

Синій щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.

Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.

Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.

Прапор

На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.

Релігія

церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, мурована, ПЦУ; 2012, мурована, УГКЦ),
каплиця Покрови Пресвятої Божої Матері (2007),
«фігури» св. Антонія.

Пам'ятки

кімната-музей Івана Франка.
козацькі могили
насипано символічну могилу УСС (1990)
встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987),
споруджено пам'ятники:
- на честь скасування панщини (1848, відновлений 1991),
- Івану Франку (1956),
- воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Некрополі

На сільському цвинтарі є могила радянського воїна — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліск^[11].

Соціальна сфера

Діють ЗОШ 1-2 ступ.^[12], Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.

Відомі люди

Народилися

Володимир Ганкевич — український галицький громадський діяч, адвокат, літератор.
Василь Кушнір — член-засновник Комітету Українців Канади.
о. О. Малицький — релігійний діяч, поет.
Н. Мохнацька — громадська діячка.
Василь Мудрий^[13] — український правник, громадсько-політичний діяч, віце-президент УГВР
Василь Турковський — окружний провідник ОУН Тернопільщини, референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ, заступник референта Служби Безпеки Проводу ОУН.

Проживали, працювали

Дарія Віконська — українська поетка.
о. Іван Ганкевич — парох села, батько Володимира Ганкевича.
Микола Мороз — український педагог та громадський діяч у Галичині, вчителював у сільській школі наприкінці ХІХ ст.
В. Олійник — господарник.
Іван та Володислав Федоровичі — громадсько-політичні діячі.

Перебували

письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя.
художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав Федір Білоус в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині»)
літературознавець О. Терлецький,
український вчений і поет Василь Щурат.

Галерея

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, ПЦУ)
Дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (2012, УГКЦ)
Статуя Божої Матері
Пам'ятний знак з нагоди скасування панщини (1848, відновлений 1991)
Символічна могила захисникам України
Стадіон
Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця)
Сільський краєвид

Примітки

↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
↑ Гартовані. ч. 165. Концерт Святослава Края у Вікні (укр.), процитовано 22 жовтня 2022
↑ День прапора у Вікні 23 08 2020 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
↑ День села Вікно 19 08 2021 р (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
↑ День села 07 07 2019 частина 2 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
↑ Останній галицький боярин. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Українська геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
↑ Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
↑ Гартовані ч.183 Панькович Галина (укр.), процитовано 20 листопада 2022
↑ Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 572. — ISBN 966-528-199-2.

Література

Уніят В., Чемера Г. Вікно // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 278–279. — ISBN 966-528-197-6.
Чемера Г. Село Вікно. Історія і сьогодення. — Тернопіль, 1998.
Okno (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 427. (пол.) — S. 427. (пол.)
М. Ф. З життя села Вікна // Тернопільський голос — 1943 — № 16. — С. 6
Куліш Н.С. Василь Кушнір // https://vue.gov.ua/Кушнір,_Василь