пам'ятник Тарасові Шевченку, пам'ятник Невідомому радянському воїнові, пам'ятний знак на честь визволення міста від фашистських окупантів — стела і гармата.
Історія виникнення вулиці бере сівй початок, імовірно, від 1755 року — са́ме тоді по всій імперії вшановували пам'ять 30 років тому померлого Петра І (Романова). Відтак одна з вулиць у провінційному Єлисаветграді дістала назву Петрівська[1].
Основою культурної спадщини цього району цілому є освіта. В минулому рівень освіти старого Єлисаветграда був якнайкращим. Гімназії, училища, спеціальні середні заклади, народні школи, малювальні класи, музичні школи. Загальний рівень грамотності того часу віддзеркалює вельми значна, як на ті часи цифра — 58 %. Імена вихованців місцевих шкіл говорять самі за себе: В.Винниченко, Г.Лангемак, Є.Маланюк, К.Шимановський. Саме в районі нинішньої вулиці Шевченка була зосереджена чи не найбільша кількість навчальних закладів. У середині 19 століття у одному з будинків на вулиці Петрівській вдова військового Некрасова організувала музичний салон та драматичний гурток. Згодом на цій вулиці було відкрито жіночу гімназію. Основні забудови, котрі були побудовані у дореволюційний час, не збереглись до сьогодні. Деякі, що збереглись знаходяться у поганому стані. З тих часів збереглось декілька приміщень аптек, три- та чотириповерхові громадські забудови.
Цю назву вулиця мала до 1926 року, коли у зв'язку із 65-річчям від дня смерті українського класика Тараса Шевченка вулицю перейменували, й вона почала називатися так, як відома і в наш час — вулиця Шевченка.
Транспорт
тролейбус: № 3 (зупинки: «Бібліотека ім. Гайдара», «КДПУ»).
Об'єкти
На вулиці Шевченка розташовано чимало об'єктів міської інфраструктури, соціального призначення, освіти та культури:
буд. 34 — на цьому місці 1847 року виступав відомий угорський композитор Ференц Ліст (меморіальна дошка на будинку).
По вулиці Шевченка встановлено декілька пам'ятників:
пам'ятник Тарасові Шевченку — перед будівлею Кропивницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка (буд. 5/22). Автори — скульптори М. К. Вронський і А. Гончар та архітектор А. Губенко (1982);
поряд з будівлею колишньої чоловічої гімназії (буд. № 3) відразу декілька пам'ятників: