PROFILPELAJAR.COM

Воронов Іван Дмитрович
Воронов Іван Дмитрович
Народився	19 січня (1 лютого) 1915; Новий Мілет, Балашиха (міський округ), Московська область
Помер	6 серпня 2004 (89 років); Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	актор
Знання мов	російська
Заклад	РАМТ
Роки активності	з 1954
Нагороди	;
IMDb	ID 0903533
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воронов.

Іван Дмитрович Воронов (нар. 6 січня [19 січня] 1915, Новий Мілет, Балашихинського району Московської області — пом. 6 серпня 2004, Москва) — радянський актор театру і кіно. Лауреат двох Сталінських премій (1946, 1950) і Державної премії РРФСР ім. К. С. Станіславського (1985). Народний артист РРФСР (1962).

Біографія

Іван Воронов народився 6 (19) січня 1915 в селі Новий Мілет (нині — Московської області). Навчався в Театральному училищі ім. Вс. Мейєрхольда. Після другого курсу був переведений в трупу Театру ім. Вс. Мейєрхольда. Після розформування театру Мейєрхольда грав в Госцентюзе, в 1942—1944 роках-артист комсомольсько-молодіжного Фронтового театру при Всеросійській театральній спілці, з 1944 року — служив в Центральному Дитячому театрі^[2].

Іван Воронов помер 6 серпня 2004 року. Похований в Москві на Ваганьковському кладовищі.

Син — Микита Іванович Воронов (1950—2015), сценарист, режисер-документаліст. Зняв фільм про життя своєї родини під назвою «Годинник і роки».^[3]

Фільмографія

1954 — Небезпечні стежки — Майборода
1955 — В квадраті 45 — Диверсант
1956 — Перші радості — Полотєнцев
1956 — Хазяйка готелю — граф Альбафьоріта
1957 — Незвичайне літо — Полотєнцев
1957 — Розповіді про Леніна — Григорій Михайлович Бєлов
1958 — Сампо — коваль Ільмарінен
1961 — На початку століття — Жандармський полковник
1963 — Понеділок — день важкий — Юрій Андрійович Христофоров
1964 — Острів Колдун — Капітан іноземного бота
1967 — Митя (телеспектакль) — Дударов
1967 — Три дні Віктора Чернишова — епізод
1968 — Лицар мрії — Реджо
1972 — Вільний час (телеспектакль) — батько Валерія Потєхіна
1973 — Пушкінські казки (фільм-спектакль) — Цар
1978 — Версія полковника Зоріна — Федір Пилипович Баранько
1978 — Стратегія ризику — Журавльов
1979 — Екіпаж — Сергій Миколайович
1980 — Ідеальний чоловік — Месон
1980 — Призначення — Юрій Петрович Лямін
1981 — Небезпечний вік — Міністр
1982 — Слідство ведуть ЗнаТоКі. Він десь тут — Дмитро Савелійович
1986 — Михайло Ломоносов — Герард Фрідріх Міллер

Театральні роботи

«Ревізор» Миколи Гоголя — Ляпкин-Тяпкін^[2].
" Лихо з розуму " Олександра С. Грибоєдова — Павло Опанасович засланні
" Мертві душі " Миколи Гоголя — Ноздрьов
«Місто майстрів» Т. Г. Габбе — Караколь
" Бідність не порок " Олександра Островського — Митя^[2]
« Не було ні гроша, та раптом алтин» Олександра Островського — Епішкін^[2]
«Два капітани» Веніаміна Каверіна — Микола Антонович^[2]
«Я хочу додому» Сергія Михалкова — Умпаніс
«Нерівний бій» Віктора Розова — Роман
«Вороги» Максима Горького — Захар Бардін
«Казка про втрачений час» Євгена Шварца — Василь Прокопович
«Слідство» Н. І. Воронова — Директор школи
«Знедолені» Віктора Гюго — Жан Вальжан
« Маленький лорд Фаунтлерой» Френсіса Бернетт — Старий лорд

«Король Матіуш Перший». Януш Корчак. — Військовий міністр. «Том Сойєр». М. Твен. — індіанець Джо. «Борис Годунов». А. С. Пушкін — цар Борис. «Чінчрака». Г. Нахуцрішвілі. — Бах-Бах дев. «Карусель» — Лентяй «Рамаяна». Індійський епос (п'єса Наталії Гусєвої) — Равван. «Одруження». Микола Гоголь. — Кочкарев. «Дубровський». Олександр Пушкін. — Троєкуров. «Недоросль». Денис Фонвізін. — Простаков.

Нагороди та звання

Народний артист РРФСР (1962).
Заслужений артист РРФСР (1952).
Орден «Знак Пошани» (1967).
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (14 січня 2002 року) — за багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва, великий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами^[4].
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (30 травня 1997 року) — за заслуги перед державою, вагомий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами, багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва^[5] .
Сталінська премія другого ступеня (1946) — за виконання ролі Каракол в спектаклі «Місто майстрів» Тамара Габбе .
Сталінська премія третього ступеня (1950) — за виконання ролі Умпаніса в спектаклі «Я хочу додому» Сергія Михалкова.
Державна премія РРФСР імені К. С. Станіславського (1985) — за виконання ролі Жана Вальжана у виставі «Знедолені» за В. Гюго.