Воравонґса I

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Воравонґса.
Воравонґса I
20-й Король Лансангу
1575 — 1579
Попередник: Сен Сулінта
Наступник: Сен Сулінта
 
Народження: 16 століття Редагувати інформацію у Вікіданих
В'єнтьян, Лаос Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 1579 Редагувати інформацію у Вікіданих
Провінція Лейd, Таїланд Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Лаос Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Потісарат I Редагувати інформацію у Вікіданих

Воравонґса I (пом. 1579) — двадцятий правитель королівства Лансанг.

Біографія

У лаосських і бірманських хроніках зазвичай згадується за титулом Мага Упахат (віцекороль)[1].

Походження Воравонґси є предметом дискусії як у лаоських хроніках, так і серед істориків[2][3][4]. Зокрема хроніки В'єнтьяна ідентифікують його як молодшого брата короля Сеттатірата, натомість історичні записи Луанґпхабанґа називають його старшим сином Потісарата[2]. На момент смерті Потісарата Воравонґса був губернатором Пакхуейлуанґу[5]. Після того, скориставшись відсутністю Сеттатірата, Воравонґса оголосив себе правителем у Луанґпхабанґу[5]. Однак, коли Сеттатірат повернувся до Лансангу, він об'єднав країну, а Воравонґсу помилував, надавши йому в управління одну з провінцій[6][6][5].

1565 року Воравонґса став заручником бірманців, коли ті захопили В'єнтьян[3][7]. 1575 року під час третього з серії бірманських вторгнень до Лансангу Баїннаун призначив Воравонґсу королем зі статусом васала імперії Таунгу[3]. Новий король мав украй мало прибічників, навіть при бірманському дворі. Його правління тривало близько чотирьох років і завершилось народним повстанням[2][8]. Коли заворушення сягнули столиці, Воравонґса спробував утекти до Бірми, але був убитий дорогою[9]. Для встановлення порядку в королівстві бірманці відрядили туди нову армію та відновили на престолі Сен Сулінту, який правив під бірманським васалітетом від 1580 до 1582 року[10].

Примітки

  1. ↑ Stuart-Fox, 2008, с. 376-377.
  2. ↑ а б в Simms, 1999, с. 86-87.
  3. ↑ а б в Stuart-Fox, 1998, с. 84.
  4. ↑ Viravong, 1964, с. 70.
  5. ↑ а б в Simms, 1999, с. 69.
  6. ↑ а б Viravong, 1964, с. 55.
  7. ↑ Simms, 1999, с. 86.
  8. ↑ Viravong, 1964, с. 70-71.
  9. ↑ Simms, (1999), с. 87.
  10. ↑ Stuart-Fox, 2008, с. 296-297.

Література

  • de Berval, Rene (1959). Kingdom of Laos: The Land of the Million Elephants and of the White Parasol. Paris: France-Asie. с. 37. ASIN B00126A1L4.
  • Kala, U (1720). Maha Yazawin Gyi (бірм.) . Т. 2 (вид. 2006, 4th printing). Yangon: Ya-Pyei Publishing.
  • Simms, Peter and Sanda (1999). The Kingdoms of Laos: Six Hundred Years of History. Curzon Press. ISBN 0-7007-1531-2.
  • Souneth, Photisane (1996). The Nidan Khun Borom: Annotated Translation and Analysis (Ph.D.). University of Queensland. с. 273—274.
  • Stuart-Fox, Martin (2008). Historical Dictionary of Laos. The Scarecrow Press, Inc. ISBN 978-0-8108-5624-0.
  • Stuart-Fox, Martin (1998). The Lao Kingdom of Lan Xang: Rise and Decline. White Lotus Press. ISBN 974-8434-33-8.
  • Thien, Nai (1959). Intercourse Between Burma and Siam as Recorded in Hmannan Yazawin Dawgyi. Selected Articles from the Siam Society Journal. 5: 3—84.
  • Viravong, Sila (1964). History of Laos (trans.). New York: Paragon Book. с. 50—51. ISBN 0-685-41963-0.