Народився 2 (14 березня) 1854 року в Гайсині. У 1871 році Високович завершив навчання в Першій харківській гімназії[ru] із золотою медаллю, і вступив до Харківського університету на медичний факультет, закінчив навчання в 1876 році. Залишений як вибраний стипендіат при університеті. У зв'язку з російсько-турецькою війною 1877—1878 років його мобілізували як військового лікаря і відправили на Кавказ; у шпиталях Тіфліса, Абастумані, Єревана набував фаху прозектора й ординатора. У 1878 році Високовича відрядили до Харкова в клініки університету, 1879 року його направили до клінік Харківського військового шпиталю. У 1880 році медичний факультет Харківського університету обрав лікаря Високовича на 2 роки як стипендіата (на сьогодні — докторанта) — задля приготування до професорського звання по предмету «патологічна анатомія». У 1881 році стипендіат Високович склав екзамен на ступінь доктора медицини — дисертація «О заболевании кровеносных сосудов при сифилисе», після прилюдного захисту дисертації в травні 1882 року йому присудили відповідний науковий ступінь (рос.«Университетским советом в степени доктора медицины»). З 1884 року — професорХарківського університету, з 1895 — в Київському університеті.
Київський період
Меморіальна дошка Володимиру Високовичу на будинку колишнього Патологоанатомічного інституту (Київ, бульвар Шевченка, 17)
У Києві по переїзду з Харкова професор Високович очолив кафедру патологічної анатомії — Патологоанатомічний інститут (заснований з ініціативи професора Г. М. Мінха у 1887 році) і насамперед продовжив науково-творчі зв'язки Патологоанатомічного інституту Університету святого Володимира із патологоанатомічними інститутами університетів Німеччини та Чехії.
У 1895 році разом з професорами Лешем, Садовенем і В. Д. Орловим очолив перший хіміко-мікроскопічний кабінет при Товаристві київських лікарів[3].
У 1901 році читав лекції з бактеріології та патанатомії чуми в рамках курсу підвищення кваліфікації київських лікарів щодо цього захворювання[4] У 1903 році увійшов до складу комісії Київського університета, яка розглянула вимогу Товариства захисту тварин обмежити досліди на тваринах[5] У 1906 році очолив комісію курсів для підвищення кваліфікації лікарів.[6]
У Києві 1908 року Володимир Високович створив кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту і очолював її до 1911 року. В 1910 році був директором (за сумісництвом) Київського Бактеріологічного інституту (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України).
Помер на 59-му році життя 26 травня 1912 року. Поховали його у Києві на Байковому кладовищі (друге польське кладовище, ділянка № 7). Товариші, друзі й шанувальники Володимира Костянтиновича Високовича спорудили мистецький надгробок із чорного лабрадориту з портретом небіжчика у ніші медальйонної форми.
Могила Володимира Високовича
Родина
Одружився з вдовою лікаря Ольгою Володимирівною Ковалевською, уродженою Олександровою, яка мала від першого шлюбу сина Леоніда 1876 року народження. У них народилися сини Євгеній (1887), Миколай (1889) та дочка Ніна (1880).
Наукові дослідження
У дослідженні дисертаційного матеріалу докторант Високович застосовував новий метод — мікротомні зрізи із фіксованих тканин. Науковець виявив, що при розростанні інтими артерій мозку при сифілісі«стойкие клеточные злементы соединительной ткани образуются не из лейкоцитов, а из подвижных фибробластов — гистиогенного, а не кровяного происхождения» — це були переконливі дані патологічної гістології сифілітичного ендартериїту докази гістогенезу грануляційної тканини. Дисертація відкривала авторові шлях на кафедру патологічної анатомії університету і створила йому європейське ім'я. У березні 1884 р. доктора медицини Високовича відрядили в Німеччину та Францію. Вчений знав німецьку мову і розумів французьку, завдяки чому він міг спілкуватися з багатьма відомими європейськими науковцями, друкувати свої наукові праці.
Працюючи в німецькій лабораторії Флюгге розробив експериментальну модель інфекційного ендокардиту[7].
Щодо мікроорганізмів, упорснутих у кров теплокровних тварин, автор дійшов наступних висновків:
неушкоджені тканини і органи тварин непрохідні для мікроорганізмів;
мікроорганізми швидко зникають з крові в паренхіматозних органах, тому що їх захоплюють фагоцити — фіксовані сполучно¬тканинні елементи, ендотеліальні клітини капілярів і речовина між ендотелієм.
Його вважають засновником харківської школи патологоанатомів.
Брав активну участь у боротьбі з багатьма епідеміями чуми, зокрема епідемія чуми в Бомбеї в 1896-1897 роках. У 1908 році очолив боротьбу з холерою в Києві.
↑Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Клинико-лабораторный кабинет, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 118 {{citation}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
↑Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Угроза чумы, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 131 {{citation}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
↑Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Ответ баронессе, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 134-135 {{citation}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
↑Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Повторительные курсы, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 140-141 {{citation}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
.jpg)
.jpg)
