Вивіркові дуже поширені; нема їх лише в Австралії, на Мадагаскарі, в Новій Гвінеї та на островах Тихого океану. Місця їхнього проживання дуже різноманітні — від тундри до тропічних лісів. Деякі з вивіркових солітарні (напр. Marmota monax), водночас інші живуть у спільнотах із сотень особин (Cynomys). Вивіркові здебільшого травоїдні, їдять насіння, горіхи, фрукти, гриби та інший рослинний матеріал, проте комахи, яйця, а іноді й дрібні хребетні можуть слугувати урізноманітненням харчування цих тварин. Викопні представники родини вивіркових відомі з періоду верхнього еоцену.
регіонально вимерлий вид ховрах великий (Spermophilus major)
Проте різноманіття вивіркових набагато більше, а систематика значно складніша. За книжкою «Види ссавців світу»[1] [Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.] перелік підродин, триб і родів такі:
У різних джерелах назва родини наведена як: вивіркові[1][2], вивіркуваті[3], білячі[4], білкові[5].
Примітки
↑Загороднюк І. В. & Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Вип. 10. — С. 5–30.
↑Харчук С. & Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI:10.15407/gb.2019.17.085.
↑Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927.
↑Бажан М. П. (голов. ред.). Українська радянська енциклопедія. — Київ : Голов. ред. УРЕ, 1977. — Т. 1. — 542 с.
↑Щербак М. М. (ред.). Червона книга України. Тваринний світ. — Київ : Українська енциклопедія, 1994. — 464 с.