Венеційська анти́ква — це перша друкарська антиква, що використовувалася в другій половині XV століття в Італії.
Її походження пов'язано з двома не схожими один на одного шрифтами різних епох. Заголовкові літери (Маюскули) — основані на римському капітальному письмі (колона Траяна, II ст. н. е.); рядкові літери (Мінускули) — набагато молодші і походять від каролінського мінускула (VII ст. н. е.)
Цей тип шрифту відрізняється малоконтрастністю, тобто різниця товщин основних та додаткових штрихів незначна. Крім цього, виділяються загнуті зарубки на вертикальних штрихах. У деяких шрифтах цього класу вершини літер «А» та «М» мають двосторонні зарубки, що не є характерним для більшості інших шрифтів. Інша особливість венеційської антикви — рядкова літера «е». У цієї літери середній штрих нахилений, на відміну від інших антиквенних шрифтів, де він завжди горизонтальний. Шрифти цієї групи зберігають виразні ознаки рукописного походження, такі як нахилені ліворуч осі округлих літер.
