Розташоване за 10 км південно-східніше Овруча, за 10 км від залізничної станції Овруч та 1,5 км від автошляху Овруч—Народичі[1].
Населення
У другій половині 19 століття в селі проживало 486 мешканців, дворів — 62[2]. Наприкінці 19 століття кількість населення становила 595 осіб, дворів — 106[3].
У 1906 році у селі налічувалося 654 мешканці, дворів — 100[4], у 1923 році — 186 дворів та 821 мешканець[5].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 799 осіб, дворів — 299[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 621 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 461 особу[6].
Історія
Перша писемна згадка — 1545 рік[1]. Тоді належало до Івана Філософа[3], згадується під назвами Чернігівщина та Чернівщина в описі Овруцького замку з переліком приписаних до нього міщан, боярів, селян і земель та обрахунком повинностей і податків на користь замку[2]. У 1571 році належало Київському Пустинському монастиреві[3]. Також згадується 22 серпня 1692 року під іменем села Чернігівці у скарзі дворянина Остапа Дідовича-Трипольського на дворян Кончаківських, батька та синів. Останні перебували на службі у різних козацьких полковників, Лончинського, Апостола та Палія, грабували маєтки шляхти, в тому числі й Трипольського, та неодноразово намагалися вбити його. Награбоване майно, в тому числі й удови козацького полковника Булиги, відвозили до с. Чернігівці. Згадується в акті від 19 липня 1694 року як власність київського мечника Павла Трипольського — священник парафії с. Ласки скаржився на ротмістра Івана Ігнатовського, з панцирної хоругви ловчого Волинського воєводства Миколая Ольшанського, що Ігнатовський відібрав коня священника, який приїхав до помираючого вірянина с. Чернігівці Гришки Масюка. Також згадується в акті від 23 червня 1696 року як маєток Чернігівці житомирського хорунжого та овруцького підстарости Михайла Ставецького — дворяни Київського воєводства скаржилися на козацького полковника Томаша Кутиського-Барабаша. Полковник розоряв шляхетські маєтки, накладав на них контрибуції, не визнавав жодної влади над собою, тому числі й гетьманської. Посланців з наказами арештовував, посадив під варту також Михайла Ставецького, котрий вимагав від козаків покинути маєток, в тому числі й Чернігівці[2].
У 1728 році належало Федорові Шишці-Ставецькому, Ставецькі володіли селом вже у 1696 році[3]. Згадується в люстраціїКиївського воєводства 1754 року, сплачувало 18 грошів до замку та 2 злотих і 12 грошів на міліцію[7].
У другій половині 19 століття — село Гладковицької волостіОвруцького повіту. Дерев'яну церкву з такою ж дзвіницею збудовано у 1784 році. При церкві понад 12 десятин землі, в тому числі під цвинтарем. Церква приписана до парафії у Раківщині, за 3 версти[2].
Наприкінці 19 століття — село Гладковицької волості Овруцького повіту, над річкою Норинь, за 10 верст від Овруча, в актах — Чернігівці. Входило до православної парафії у Раківщині (3 версти), філіальну церкву збудовано 1774 року[3].
У 1906 році — село Гладковицької волості (1-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 10 верст, до волосного центру, с. Гладковичі — 10 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Овручі[4].
На фронтах Німецько-радянської війни воювали 464 селян, з них 302 загинули, 462 нагороджені орденами й медалями. У 1962 році на їх честь встановлено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 399 га угідь, з них 1 600 га — рілля. Вирощували зернові культури, льон, картоплю, мали розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. 73 колгоспники нагороджені орденами й медалями, серед них свинар М. Й. Дрозд — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
В селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, лікарня, відділення зв'язку, видавалася газета «Колгоспне життя»[1].
23 липня 1991 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР…», село віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (третя зона) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС[9].
13 квітня 2017 року включене до складу новоствореної Овруцької міської територіальної громади Овруцького району Житомирської області[10]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Коростенського району Житомирської області[11].
