PROFILPELAJAR.COM

Варіаці́йна форма — музична форма, що являє собою проведення завершеної за формою теми та ряд її проведень у повному обсязі, але у видозміненому вигляді. Кожне таке проведення називається варіа́цією. Твір, написаний у варіаційній формі часто називається варіа́ціями або те́мою з варіа́ціями.

Історія

Витоки варіаційнї форми сягають глибин фольклору. В народній пісні через варіювання наспіву — у співі чи грі — розкривалася творча фантазія анонімних авторів та виконавців. У пісенному фольклорі багатьох народів виникла куплетно-варіаційна форма, її аналогом в інструментальному фольклорі стала вільно імпровізована обробка популярного наспіву з мелодичними орнаментованими «візерунками» на канві повторюваної поспіль у ряді куплетів «теми» (зокрема в Україні у виконавській традиції троїстих музик, у бойків, і гуц. коломийках «до танцю» тощо).

У професійній музиці форма варіацій досягла найбільшого розквіту у XVII–XVIII столітті. Тема варіацій являла собою цілком закінчену побудову, звичайно в формі періоду. Кожна з варіацій зберігала цю побудову в точності і разом із ним тональність та гармонічну основу теми, але по-новому розроблювала її фактуру, підсилюючи віртуозний елемент. Часто саме в цьому композитори та слухачі бачили основне призначення варіацій, внаслідок чого варіації нерідко створювалися не на власну, а на запозичену чи задану тему. Такі варіації іноді виникали в процесі імпровізації та в концертах композиторів-віртуозів.

Пізніше встановився інший тип варіацій, в якому прагнення наповнити п'єсу єдиним, безперервним змістовним розвитком приводить до все значнішої зміни теми в кожній із варіацій, її характеру й об'єму, до смислового об'єднання ряду варіацій і зникнення чіткої границі між ними. Такі варіації спираються на теми більшого об'єму і складнішої будови.

У XX століття варіаційна форма представлена всім широким стилістичним спектром, характеризується паралельним співіснуванням та взаємоперехрещенням різних типів варіаційних структур, переосмисленням їхніх закономірностей у стилістичних моделях неокласицизму й необароко, неоромантизму та неофольклоризму тощо.

Застосування

Варіаційна форма нерідко виступає як самостійна композиційна форма, так і як складова в циклічній формі. Відомими приклади застосування варіаційної форми у барокових сюїтах є Пасакалія соль мінор Ґ. Ф. Генделя і скрипкова Чакона ре мінор Й. С. Баха. В класичну епоху варіаціями нерідко стає одна з частин сонатно-симфонічного циклу.

У післякласичну епоху показовою є тенденція впровадження варіацій у середину самостійної композійної структури, вбудовування варіаційного циклу в одну з її частин або нашарування варіацій на тлі 3-частинної чи сонатної композицій, іноді й синхронна їх взаємодія (як у фортепіанних прелюдіях, баладах, сонатах Б. Лятошинського).

В українській музиці варіаційна форма знайшла своє використання у вокальних та вокально-інструментальних композиціях на народному матеріалі, зокрема це «Галицькі пісні» Л. Ревуцького, «Зоре моя вечірняя» П. Майбороди, «Глибокий колодязю» Є. Станковича, куплетно-варіаційні обробки народних пісень Леонтовича.

Принципи побудови

Кожний історичний період розвитку варіацій пропонував свою версію форми, своє розуміння логіки й цілості варіаційної композиції. Найтрадиційнішою є форма, коли тема варіацій подається на початку твору. Інколи варіації не тільки починаються, але й закінчуються темою. Оригінальною версією є відсутність теми в «експозиційній» ділянці форми й поява її натомість лише наприкінці варіаційного циклу. У XX ст. тема як індивідуалізована та структурно оформлена тематична ідея втрачає свою актуальність, її місце займає «центральний елемент системи»: додекафонна серія як «будівельний матеріал», з якого викристалізовуються варіації, або одне співзвуччя, як своєрідний cantus firmus музичної композиції. Зрештою виникають варіаційні композиції, цілковито емансиповані від теми, як власне «варіації без теми».

Класифікація варіацій

Варіації розрізняють:

за ступенем відходу від теми:
- строгі (зберігаються тональність, гармонічний план і форма)
- вільні (широкий діапазон змін, у тому числі гармонії, форми, жанрового вигляду тощо; зв'язок із темою часом умовний: кожна варіація може досягати самостійності як п'єса з індивідуальним змістом);
за методами варіювання:
- орнаментальні (або фігураційні)
- жанрово-характерні
за кількістю тем:
- однотемні
- подвійні (потрійні),
особливими видами варіацій є
- поліфонійні варіації
- остинатні варіації (тема повторюється без змін в одному голосі).

Існує також класифікація В. Задерацького

1) з tenore ostinato на основі техніки з cantus firmus;

2) з basso ostinato;

3) з soprano ostinato;

4) поліостінатні форми;

5) тема з варіаціями (клас, тип);

6) тема з варіаціями (романтичний, характерний тип);

7) симфонізовані варіації на класичній основі;

8) злито-варіаційні форми на основі теми в музиці 20 ст.;

9) Варіаційна форма на ґрунті серійної техніки;

10) У XX ст. з новим трактуванням фактора теми.

Література

Протопопов В. Вариационные процессы в музыкальной форме. — М., 1967;
Його ж. Очерки по истории инструментальных форм XVI — начала XIX вв. — М., 1979;
Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. — Ленинград, 1971;
Головинский Г. Куплетная, вариационная форма и форма рондо. — М., 1971;
Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. Вариационная форма. — М., 1974;
Пэрриш К., Оул Дж. Образцы музыкальных форм от григорианского хорала до Баха. — Ленинград, 1975;
Задерацкий В. Музыкальная форма. — М., 1995. — Вып. 1; Якубяк Я. Аналіз музичних творів (Музичні форми). — Тернопіль, 1999; Холопова В. Формы музыкальных произведений. — С.Пб., 2001;
Медушевский В. Динамические возможности вариационного принципа в современной музыке // Вопросы муз. формы. — М., 1966. — Вып. 1;
Каи, Б. Об ограниченности вариационного цикла // СМ. — 1974. — № 2;
Іванченко В. Про фактурно-тематичне варіювання в епічних симфоніях С. Прокоф'єва і В. Губаренка // Укр. муз-во. — К., 1976. — Вип. 11;
Генова Т. Из истории basso ostinato XVII–XVIII веков (Монте- верди, Перселл, Бах и др.) // Вопросы музыкальной формы. — М., 1977. — Вып. 3;
Левандо М. Об остинатности в музыке XX века // Анализ, концепции, критика. — Ленинград, 1977;
Ігнатченко Г. Про взаємозв'язок фактурного розвитку і форми // Укр. муз-во. — К., 1989. — Вип. 15;
Albrecht A. Die Klaviervariation im 20 Jahrhundert. — Кбіп, 1961; Altmann G. Musikalische Formeniehre; 2 Aufl. — Miinchen, 1989;
Muller-Blattau J. M. Beethoven und die Variation // Neues Beethoven-Jahrbuch, V. — Bonn, 1933;
Nelson R. U. Stravinsky's concept of variation ;/ "МСГ.Там само. -V. XLVIII. — 1962. — N 3;
Його ж. Schonberg's variation !' Там само. — V. L. — 1964. — N 2.

Джерела

Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
Л. Анікієнко Варіації, варіаційна форма // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 305-308