Ділянкою, де стоїть сучасний будинок № 61/17 наприкінці XIX століття володіла дружина дійсного статського радника Дарія Романкевич[2]. Із будівель тут були двоповерховий дерев'яний головний будинок та чотириповерховий цегляний флігель[3]. Пізніше садиба перейшла у власність до Станіслави Едуардівни Бродської, в якої на початку 1910-х років садибу придбав Хаїм Срулевич Вольфман[2], купець 1-ї гільдії[4].
У 1914 році новий власник вирішив замість дерев'яного головного будинку звести новий, цегляний[3], і 27 червня 1914 року подав прохання до міської влади на видачу дозволу на будівництво[2]. Вольфман замовив зведення будинку відомому архітектору Й. Зекцеру[5][6], який, розробивши проєкт, почав будівництво, проте 1915 року за невідомих причин подав заяву про відмову від нагляду за будівництвом, внаслідок чого будівельні роботи на деякий час призупинилися[2]. Пізніше будівництво продовжив новий підрядник, інженер-технолог Климентій Борисович Грінберг[2]. За даними «Зводу пам'яток історії та культури України» будинок споруджувався у 1917—1918 роках[3], але за іншими джерелами будівництво було завершене вже в 1916 році[2].
Після зведення будинок використовувався як прибутковий. У 1918 році співвласниками будинку стали орендарі 18 квартир у ньому, яким Хаїм Вольфман продав будинок[2].
У 1909 році в будинку певний час базувалося товариство взаємодопомоги повивальних баб і фельдшериць[7].
Опис
Будинок цегляний, фарбований, має шість поверхів з боку вулиці Саксаганського і сім — з вулиці Тарасівської. У плані Г-подібний, двосекційний, у глибині ділянки, паралельно вулиці Саксаганського, стоїть флігель, приєднаний до основного об'єму. Перекриття пласкі, з залізобетону, двосхилий дах вкритий шифером. Перший поверх призначався під торговельні приміщення. Цоколь будинку облицьований полірованим гранітом[3].
Обидва чолові фасади будинку (з вулиці Саксаганського і з Тарасівської) — симетричні, тривісні, композиційні осі виділені розкріповками, що завершуються модерністичними трикутними та прямими аттиками (у бічних розкріповках поле аттиків прикрашене рустованими архівольтами). Домінантою композиції є наріжна частина зі зрізаним кутом, підкреслена невеликим вхідним порталом і рядом балконів, увінчана аттиком складної форми. Чолові фасади декоровані у стилі пізнього модерну[5][8] з елементами неокласицизму[2]. Особливістю декору будинку є різні за формами, пропорціями та оздобленням віконні прорізи: більшість — прямокутні, у бічних розкріповках на рівні п'ятого-шостого поверхів — аркові, декоровані рустованими архівольтами, у центральних розкріповках на рівні другого-третього поверхів — парні, із заокругленими зверху зовнішніми кутами. Додатково чолові фасади прикрашені рустуванням на рівні першого-четвертого поверхів і ліпними декоративними елементами — квадратними розетками, орнаментальними смугами, підвіконними та надвіконними вставками, серед яких виділяються вставки у вигляді подвійних хрестів під вікнами п'ятого (з боку вулиці Саксаганського) та шостого (з боку вулиці Тарасівської) поверхів. Тильний фасад позбавлений декору і має лише два напівкруглі ризаліти зі сходовими клітками та ліфтовими шахтами. Внутрішнє планування будинку змінилося після низки капітальних ремонтів, із первісного декорування збереглися лише металева огорожа сходів, виконана у стилі модерн, та метласька плитка на підлозі[3][9].
Флігель зведений наприкінці XIX століття, чотириповерховий, цегляний, фарбований, прямокутний у плані, односекційний. Перекриття пласкі, односхилий дах вкритий бляхою. Головний фасад вирішений у стилі історизму з елементами неоренесансного цегляного декору. Має асиметричну композицію, лівий фланг виділений ризалітом, що завершується ступінчастим аттиком, увінчаним невеликим трикутним фронтоном. Фасад декорований рустуванням на рівні першого-третього поверхів, міжповерховими та вінцевим карнизами із дентикулами. Вікна прямокутні, в ризаліті, на рівні другого-третього поверхів фланковані невеликим пілястрами, аналогічні пілястри фланкують основну площину фасаду[3].
Короб А. В., Широчин С. С. Вулиця Тарасівська. Душа Латинського кварталу. — «LAURUS», 2021. — 216 с. — (Вулиці Києва) — 500 прим. — ISBN 978-617-7313-57-0.
_20190924.jpg)
