селище Борова
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Ізюмський район
Тер. громада	Борівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA63040050010023832
Основні дані
Засновано	1790 (235 років)
Статус	із 2024 року
Площа	7,8 км²
Населення	▼ 5277 (01.01.2018)[1]
Густота	677 осіб/км²;
Поштовий індекс	63801
Телефонний код	+380 5759
Географічні координати	49°22′54″ пн. ш. 37°38′27″ сх. д. / 49.38167° пн. ш. 37.64083° сх. д. / 49.38167; 37.64083
Висота над рівнем моря	92 м
Водойма	р. Борова, Оскіл, Оскільське водосховище
Відстань
Найближча залізнична станція:	Переддонбасівська
До станції:	1,5 км
До обл. центру:
- залізницею:	193 км
- автошляхами:	144 км
Селищна влада
Адреса	63801, Харківська обл., Ізюмський р-н, селище Борова, вул. Центральна, 1
Голова селищної ради	Тертишний Олександр Володимирович
Вебсторінка	Борівська селищна рада
Карта
Борова
Борова Борова
Борова у Вікісховищі

Борова́ — селище в Україні, у Борівській селищній територіальній громаді Ізюмського району Харківської області. Населення станом на 1 січня 2020 року — 5277 осіб.

Селище міського типу Борова розташоване на лівому березі Оскільського водосховища у місці впадання в нього невеликої річки Борова. Селище витягнуто вздовж річки на ~ 8 км. Від водосховища селище відділяє невеликий сосновий масив. До селища примикає село Бойні. Нижче за течією за 2 км село Підлиман.

Відстань до обласного центру залізницею 193 км, автошляхами — 165 км. Через селище пролягають автошляхи територіального значення Р78Р79 та залізниця, найближча станція Переддонбасівська (за 1,5 км).

Назва селища Борова ймовірно походить від однойменної лівої притоки Оскола — річки Борової, а назва річки походить від прадавнього соснового бору, що простягається завдовжки на 20 км.

За даними історика Леся Ісаїва, слобода Борова була заснована не пізніше 1790 року шляхом об'єднання кількох хуторів з різними назвами. Борова не має ніякого відношення до монастирського хутора Борова на річці Оскіл, що веде своє літочислення з XVII століття, що в подальші роки називався, як селище Боровий, за часів СРСР — село Оскіл^[2].

Перші літописні згадки про Борівську землю датуються 1698 роком у розповіді про Гороховатську чоловічу пустинь — невеликий монастир, що спочатку був на лівому березі Оскола, а згодом розташувався на правому березі Оскола, біля гороховатських скель, у 1760 році повернувся на лівий берег Оскола, при впадінні річки Борової. Хоча перші поселення на її території, як вважають історики, з'явились ще раніше^[3]. Можливо, що водночас з монастирем був заснований і хутір Боровий.

Приблизно у 1780—1784 роки в Куп'янському повіті Харківського намісництва проведений перепис всіх земельних угідь. У цих документах згадується про два хутора з однаковою назвою — Боровий.

Один з цих хуторів для тих часів був великим населеним пунктом, він мав 35 дворів з населенням 247 чоловік. Розташований хутір по обидві сторони річки Борової. Поблизу Піщаного озера і двох безіменних озер, обнесений огорожею з двома вежами, церквою і дерев'яними келіями, стояв монастир. Саме цьому монастирю і належав хутір, населення якого обробляли монастирські землі.

На лівому березі річки Борової був другий хутір Боровий, а землі його — по обидві сторони річки. Цей хутір мав лише три двори, в яких мешкало 20 осіб. Всі вони були кріпаками поміщиці.

Обидва хутори були заселені вихідцями з Правобережної України, так званими черкасами.

У листопаді 1788 року монастир було ліквідовано, його землі та майно перейшли у власність держави, селян перевели до розряду економічних, а згодом — державних.

У 1794 році з території ліквідованого шість років тому монастиря до хутора Борового на лівий берег річки була перенесена церква, навколо якої розрослася Боровська слобода. Її населення поповнювалося за рахунок колишніх військових, які після 25 років служби оселилися тут та отримували невеликі ділянки землі.

Населення хуторів, а потім і слободи Борової в основному займалося землеробством і тваринництвом. Вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу, овець, іноді розвивалося садівництво. Крім того, жінки пряли льон, коноплю, шерсть, ткали полотно і сукно. Вироби йшли для власного користування, а іноді — на продаж.

Тривалий час Борова була невеликою слободою Гороховатської волості. На початку XX століття слобода розрослася, особливо у напрямку хутора Борового.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Боровій та Шийківці — 693 людини^[4].

У 1968 році відбулася зміна статусу на селище.

З 24 серпня 1991 року селище міського типу Борова у складі Незалежної України.

12 червня 2020 року розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» Борівська селищна рада об'єднана з Борівською селищною громадою.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Борівського району, село увійшло до складу Ізюмського району^[5].

4 квітня 2022 року жителів селища закликали евакуюватися власним транспортом або наданими селищною громадою автобусами до поїздів. Із 15 тис. жителів виїхала приблизно половина населення^[6].

14 квітня, вранці, в село поблизу Борової зайшли російські загарбники. Вони роздягали і били чоловіків, відбирали телефони, виносили майно з осель. Ввечері голова Харківської ОВА Олег Синєгубов підтвердив, що російські окупанти зайшли до Борової, в результаті селище опинилося під тимчасовою окупацією^[6].

14 квітня росіяни обстріляли евакуаційні автобуси в Боровій, в результаті обстрілу загинуло 7 осіб, 27 осіб отримали поранення^[6]. Водії автобусів, побачивши російських загарбників, зупинилися на узбіччі та вийшли з транспорту з піднятими руками, однак окупанти розстріляли людей впритул^[6].

3 жовтня Збройні сили України звільнили смт Борову від російських окупантів^[7][8][9].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10]:

В селищі діють:

• Філія Піско-Радківської РТС
• Борівський маслозавод
• Молочно-товарна ферма
• Промислова артіль
• КП «Борівська друкарня»
• Борівський елеватор.
• Навколо селища декілька оздоровчих таборів.
• Турбази відпочинку.
• Розвинуті фермерські господарства, бджолярство.
• Компресорна станція газогону «Союз» (для працівників вважається найпрестижною у працевлаштуванні).

Закриті підприємства:

• Борівська харчосмакова фабрика
• ТОВ «Борівський завод продтоварів»
• ТОВ «Борівський міжгосподарський комбікормовий завод»
• ЗАТ «Борівський молокозавод».

Чимало мешканців займаються ловлею раків та рибальством.

• Окружний опорний заклад
• Борівська середня загальноосвітня школа
• Школа мистецтв
• Будинок дитячої та юнацької творчості
• Будинок культури
• Бібліотека для дорослих
• Дитяча бібліотека
• Дитяча юнацька спортивна школа

• Поруч із селищем знаходиться курган Попові могили.

Уродженцями Борової є:

• Гамора Віктор Володимирович, генерал-майор Збройних сил України.
• Ковбаса Олег Вікторович — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.
• Титаренко Владислав Вадимович (1995—2023) — лейтенант медичної служби Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно).

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. — К., 1957—1979. — Харківська область. — С. 238.
• Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. — Киев: «Наукова думка», 1987. — С. 504
• Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.

• Р. Ю. Подкур. БОРОВА [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 348. — ISBN 966-00-0734-5.
• БОРОВА [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ