PROFILPELAJAR.COM

Борисоглібська вулиця
Київ
Борисоглібська вулиця; Київ
Місцевість	Поділ
Район	Подільський
Назва на честь	церкви святих Бориса й Гліба, 1692 року; знищена у 1930-ті рр.
Загальні відомості
Протяжність	460 м
Координати початку	50°27′43.7″ пн. ш. 30°31′12.6″ сх. д. / 50.462139° пн. ш. 30.520167° сх. д.
Координати кінця	50°27′52.3″ пн. ш. 30°31′30.3″ сх. д. / 50.464528° пн. ш. 30.525083° сх. д.
поштові індекси	04070
Транспорт
Найближчі станції метро	«Контрактова площа»
Автобуси	А 62, 114, 115 (по вул. Набережно-Хрещатицькій)
Рух	односторонній у бік вул. Набережно-Хрещатицької від вул. Братської до вул. Волоської
Покриття	асфальт
Організації	Національна асоціація адвокатів України
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	10128
У проєкті OpenStreetMap	r356497
Мапа
Борисоглібська вулиця у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Борисоглібська вулиця.

Борисоглі́бська ву́лиця — вулиця у Подільському районі міста Києва, місцевість Поділ. Пролягає від вулиці Сагайдачного до Набережно-Хрещатицької вулиці.

Прилучаються Братська і Волоська вулиці.

Історія

Одна з найдавніших вулиць Києва, у XVII столітті згадується під назвами Борисоглібська, Глібобориська, Хлібобориська. Назви походять від храму, присвяченому першим святим — князям Борису та Глібу, канонізованими руською церквою в XI столітті і вбитими старшим братом Святополком під час міжусобиці.

Автори довідника «Київ» згадують версію про те, що в районі нинішньої Борисоглібської вулиці проводились народні віча.

У 1936 році при розкопках були знайдені дерев'яні водопровідні труби системи водопостачання Києва XVIII століття.

Пам'ятки історії та архітектури

Вулиця по її сучасній лінії прокладена після пожежі Подолу 1811 року за проектом перепланування Подолу петербурзького архітектора Вільяма Гесте. Збереглася більша частина старої забудови XIX — початку XX століття (№ 1, 5, 6, 7, 8/13, 9/15, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19)

На місці будинку № 10 стояла церква Святих Бориса і Гліба, побудована 1692 року і знищена 1934 року.

Будинок № 12 колись належав київській купецькій родині Дитятіних, відомій торгівлею залізним (скоб'яним) крамом. Першими власниками цього особняка були купці 2-ї гільдії Григорій та Параскева Дитятіни. Після їх смерті садиба відійшла у спадок синам — Івану та Федору Дитятіним, також купцям 2-х гільдії. Деякий час вони вели справи окремо, Іван проживав у будинку № 12, а Федір — у будинку № 14 по Борисоглібській вулиці, але в 1873 році брати вирішили об'єднати свої капітали і продовжити спільну справу під фірмою «Торгівля І. та Ф. Дитятіних». Відтоді їхнє підприємство почало процвітати, Дитятіни вкладали капітал у нерухомість, купляючи будинки у різних районах Києва, брали активну участь у суспільному житті міста. Після смерті Івана Дитятіна особняк по Борисоглібській, 12, перейшов у власність його брата Федора, а після смерті Федора у 1918 році — його сину Борису Федоровичу Дитятіну. Після Жовтневої революції будинок націоналізували; у 1937 році в ньому розташовувався санаторій Червоного Хреста водників, а після Другої світової війни тут відкрили музей Подольського району.

У будинку № 6 проживав професор Київської духовної академії Степан Сольський, який був київським міським головою у 1887—1900 роках.