Після демобілізації повернувся до роботи у школах Бердичівського району, викладав історію. Працюючи у Слободищенській школі створив учнівський гурток «Юний краєзнавець», навчав учнів розпізнавати пам'ятки, класифікувати їх. З 1957 по 1962 рік очолював туристсько-краєзнавчий гурток при Бердичівському палаці піонерів та школярів. Протягом п’яти років під його керівництвом було проведено понад 200 походів та екскурсій, в яких брали участь до 3 000 учнів. З 1962 по 1966 рік керував краєзнавчим гуртком при Бердичівському педагогічному інституті. У 1972 році був нагороджений Республіканським комітетом по проведенню громадського огляду по охороні пам'ятників історії та культури Дипломом першого ступеня за активну участь у вивченні, збереженні та популяризації пам'яток УРСР[1].
До 100-річчя від дня народження Гаврила Богуна в Бердичеві 16 травня2001 року відбулась Всеукраїнська конференція «Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття»[1].
Дослідження
Дослідив понад 70 археологічних поселень епохи неоліту та часів Київської Русі у басейні річки Гнилоп'яті. Вивчав топоніми Бердичівщини, збирав місцевий фольклор. Ним записані понад 150 пісень, серед яких маловідомі весільні, купальські пісні, колядки і щедрівки. Проводив топонімічні дослідження, систематизував походження багатьох географічних назв населених пунктів Бердичівщини[1]. Опублікував одинадцять краєзнавчих праць, серед яких:
З досвіду роботи історичного гуртка «Юний краєзнавець» Слободищенської семирічної школи. Житомир, 1956 (у співавторстві);
Материалы и исследования по археологии СССР. Москва, 1960. № 32 (рос.);
Археологічні пам'ятки Бердичівського району // Наукові записки Бердичівського педагогічного інституту. Том 2. 1961;
