Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття не має інтервікі-посилань. Ви можете допомогти проєкту, знайшовши та додавши їх до відповідного елементу Вікіданих. Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (21 березня 2019) Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (21 березня 2019)

Богословська лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору^[1]) — це частина лексичної системи мов. До неї належать назви релігійних уявлень, понять і категорій, а також назви дій, процесів, об'єктів, символів і суб'єктів релігійної практики.^[2]

Ця лексика має обмежену сферу функціонування (Церква, релігійна організація, віруючі), що зумовлено замкнутістю цієї тематичної групи, то, зрозуміло, що семантичне поле її є сталим і практично не розширюється.

Серед українських славістів найбільше досліджував богословську термінологію Олекса Горбач. У своїй праці «Українська народна релігійно-християнська термінологія і лексика»^[3] він детально проаналізував становлення й розвиток української богословської термінологічної системи в загальнослов'янському контексті, навів зразки класифікації богословських термінів, показав різні погляди на цю проблему, проте не виділяв термінів, пов'язаних із християнським віровченням. 96 Тему української церковної лексики намагався розглянути й перемиський журналіст Євген Грицак у працях «Вплив церкви й релігії на українську мову»^[4] та «Народна Великодня термінологія».^[5] Він розглянув доволі побіжно й зі стилістичного погляду зібраний лексичний матеріал. Є. Грицак ділить лексику на «чужу» й «народну», тобто на літературно-церковну термінологію та на поширені в народній мові слова, нерідко перекручувані; залучає її жартівливе використання в розмовно-сленґовому вжитку, розглядає народнодемонологічні елементи.^[6]

Тему української церковної лексики намагався розглянути журналіст Євген Грицак у працях «Вплив церкви й релігії на українську мову» та «Народна Великодня термінологія». Він розглянув доволі побіжно й зі стилістичного погляду зібраний лексичний матеріал. Є. Грицак ділить лексику на «чужу» й «народну», тобто на літературно-церковну термінологію та на поширені в народній мові слова, нерідко перекручувані; залучає її жартівливе використання в розмовно-сленґовому вжитку, розглядає народнодемонологічні елементи

Функційне навантаження богословської лексики — позначати поняття важливої для кожного християнина сфери духовного життя, яке впродовж кількох десятиліть було загнане в підпілля. Українська богословська термінологія здебільшого запозичувала слова з різних мов, зокрема з грецької та латинської, на позначення понять, для яких не мала власних відповідників. Сьогодні ця терміносистема повертається до життя й вільного функціювання, тому вимагає відповідного впорядкування й кодифікації в усіх її різновидах.^[7]

Послання до Галатів починається, як і багато інших послань святого апостола Павла «благодать вам i мир від Бога Отця i Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 1:1). Слово «благодать» зустрічається в цьому тексті Священного Писання 7 разів, завершуючи яке, апостол, також вживає його.

Благодать, в богословському сенсі, означає благий Божий дар, що подається людині для блага, тільки з милості Божої, без всяких заслуг самої людини. Це слово з грец. хάρις означає «дар».^[8]

Перед настановленням, у першій і на початку другої глави, помітний невеликий вступ у якому, апостол розповідає кілька фактів про себе і про своє колишнє життя і покликання його Господом Ісусом Христом — це свідчить про логічну структуру самого послання.

Послання характеризується вживанням слів в інверсійному порядку, а саме найкраще це видно, у вживанні імені Другої Особи Пресвятої Трійці, Сина Божого — Христос Ісус, відхиляючись від усталеної форми Ісус Христос. Тут можна навести кілька прикладів: «i ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону» (Гал. 2:16); «щоб благословення Авраамове через Хрис­та Ісуса поширилося на язични­ків» (Гал. 3:14); «але ви не зневажили і не відцуралися спокуси моєї в плоті моїй, а прийняли мене, як ангела Божого, як Христа Ісуса» (Гал. 4:14). Такий порядок слів, який характерний для цього стилю, підкреслює урочисту піднесеність мови.

Присутні повторення слів, з допомогою яких наголошується та чи інша думка, і зазначається важливість даної думки: «але Писання всіх замкнуло під гріхом, щоб обітницю дано було віруючим за їхньою вірою в Ісуса Христа… Бо всі ви — си­ни Божі через віру в Христа Ісуса; усі ви, що в Хрис­та хрестилися, у Христа одяглися.» (Гал. 3:22-27)

Стилістика виражається також у частому поставленні запитань апостолом — це підкреслює його мову, як проповідника, вчителя і наставника. «Ви йшли добре; хто зупинив вас, щоб ви не підкорялись істині?» (Гал. 5:7); «Одне тільки хочу знати від вас: чи ділами закону ви прийняли Духа, чи через навчання у вiрi? Невже ви такі нерозум­нi, що, почавши духом, закінчуєте тепер плоттю? Так багато перетерпіли ви i невже даремно?» (Гал. 3:2-4); «Для чого ж тоді закон?» (Гал. 3:19); «Що ж говорить Писання?» (Гал. 4:30)

Читаючи послання, не можна непомітити емоційність, образність апостола Павла при зверненні до галатів, навіть застосування знаків оклику: «О нерозумні галати! Хто звабив вас не підкорятися iс­тині» (Гал. 3:1) — тут навіть помітний докір галатам; «О, якби були видалені тi, що підбурюють вас!» (Гал. 5:12); інколи задаючи питання, відразу дається чітка і різка відповідь «От­же, хіба закон заперечує обітниці Божі? Аж ніяк!» (Гал. 3:21).

У першій главі, у 8 стиху проповідник застосовує слово грецького походження — анафема. «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема» (Гал. 1:8) З грец. αναθημα дослівно означає проклятий, відлучений, вигнаний. Біблійний словник професора Н. Н. Глубоковського дає нам наступне визначення цього слова — це відлучення єретиків або нерозкаяних грішників від церкви або виключення зі спільноти віруючих.^[8]

У цьому тексті Священного Писання також містяться порівняння і прообрази: «Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної». Але той, хто від рабині, народився за плоттю, а той, хто від вільної‚ — за обітницею. Це два завіти: один від гори Синайської, що народжує в рабство, це є Агар, бо Агар означає гору Синай в Аравії i відповідає нинішньому Єрусалиму, бо він зі своїми дітьми перебуває в рабстві;  а вишній Єрусалим — вільний: він мати всім нам. (Гал. 4:22-26). Нерідко використовують посилання на інші книги Старого Завіту: "Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постійно всього, що написано в книзі закону» (Гал. 3:10); "Що ж говорить Писання? «Вижени рабиню разом із сином її, бо не може син рабині бути спадкоємцем разом із сином вільної». (Гал. 4:30), а також Нового Завіту: "Бо весь закон в одному слові міститься: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Гал. 5:14).

Заключаючи своє послання, апостол нарікає себе її автором: «Бачите, як багато я написав вам власною рукою» (Гал. 6:11).

Отже, аналізуючи все вище викладене, можна дійти висновку, що послання святого апостола Павла до галатів містить у собі слова іншомовного походження, зустрічається інверсійний порядок слів, повторення слів, воно насичене емоційністю, частим задаванням питань і відповідями на них, нерідко різкими, що свідчить про те що автором його є великий і ревний проповідник Слова Божого.^[9]