До другої світової війни це було невелике і бідне село з малими та малопродуктивними господарствами. Підприємств чи фабрик в околиці не було, а на залізничній станції працювали переважно поляки. Навіть тих українців, що довгі роки тут були зайняті, польська влада звільняла з роботи, а на їх місце приймали поляків. Селяни здебільшого заробляли тим, що вирощували фруктові сади, а фрукти головно збували в Ярославі.
До масових репресій польської комуністичної влади та операції «Вісла» Бобрівка була чисто українським селом, у селі переважала українська мова, хоч відчувався натиск з боку польської влади. В селі була мала дерев'яна греко-католицька церква; священика на місці не було, але щонеділі приїздив сюди священик з Ляшок та відправляв Богослуження. Селяни масово брали участь у прощах чи відпустах. Був звичай збиратися кожного травня під великим камінним хрестом, побудованим у 1848 р., та співати маївки на пошану Божої Матери та з вдячности за скасування панщини.
До кінця 1930-х років у селі діяла однокласова школа, з одним учителем. Вчили тут польську й українську мови[3].
Під час Другої світової війни декого з поляків звільнили з праці при залізниці, а на їх місце прийняли українців. Частину молодих хлопців нацисти примусово вивезли на роботу до Німеччини, а коли стали організувати дивізію «Галичина», молодь добровільно зголошувалася до війська.
В липні 1944 року радянські війська оволоділи селом, а в жовтні 1944 року правобережжя Сяну зі складу Львівської області передано Польщі. Українці не могли протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни. Частину добровільно-примусово виселили в СРСР (454 особи — 99 родин)[6].
У 1946 році Бобрівка стала переселенчим пунктом українців на схід, а в 1947 р. — у західну Польщу[7]. Широкий майдан у сусідніх Ляшках став українським ґеттом, куди польська міліція зганяла українців як з Бобрівки, так і довколишніх сіл. Усе це відбувалося просто неба, люди чекали на транспорт у Бобрівці тиждень або два. Після цього людей заганяли в товарні вагони і везли на нове місце відселення. Селян змушували підписувати, що вони виїжджають добровільно, а на випадок спротиву польська влада погрожувала, що забере все майно. Українців, депортованих на понімецькі землі, примістили на залишених німцями господарствах, часто зруйнованих війною, в околиці Ольштина. По якомусь часі декілька осіб вернулись звідти назад до Бобрівки, але їхнього господарства їм не повернено. Українську церкву після війни перетворено на римо-католицький костел[3].
↑ абЯрослав Падох. Бобрівка // Ярославщина і Засяння: 1031—1947 рр.. — Н'ю Йорк-Париж-Сідней-Торонто: Наукове Товариство ім. Шевченка, 1986. — Т. XLII. — 797 с. — (Український Архів). — ISBN 0-88054-123-7.
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.