Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).
Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів[3].
Фільм «Розпад» (1990) про аварію на ЧАЕС та її наслідки отримав дві кінонагороди: золоту медаль на МКФ у Венеції та гран-прі на МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері (Іспанія). Робота у зоні відчуження була небезпечною, проте художницю це не зупинило. «Друзі вмовляли не їхати, казали, як це небезпечно. Але для мене робота завжди була важливішою за моє життя. На зйомках у Чорнобилі найбільший подив у мене викликало те, що сучасне, за тими мірками, місто було абсолютно порожнім. Тому що в такому місці має бути життя, і страшна реальність не укладалася в голові. У зоні відчуження ми знаходилися кілька днів, більше не можна було. Багато сцен відтворювали вже в Києві».[4].
Могила Інни Биченкової, Байкове кладовище
Живопису Інни Биченкової, яким вона щедро ділилася з друзями, демонструвала на щорічних виставках, притаманний особливий ліризм і глибоке переживання екзистенційності буття. Красу довкілля і парадокси урбаністики відтворювала у складних композиціях, поєднуючи живописний і театральний принципи.[5].
Донька Юлія, зять і онук Платон — також присвятили себе мистецтву, працюють як художники—графіки, мешкають у США.
Померла 16 січня 2023 року. Похована у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 17/1отк, 4 ряд, 531 місце), неподалік від центрального входу.
.jpg)
