PROFILPELAJAR.COM

	Євген Бабич
Особові дані
Повне ім'я	Євген Макарович Бабич
Народження	7 січня 1921; Москва, РРФСР
Смерть	11 червня 1972 (51 рік); Москва
Зріст	170 см
Вага	73 кг
Позиція	правий нападник
Професіональні клуби*
Національна збірна
	Заслужений майстер спорту СРСР
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабич.

Євген Макарович Бабич (рос. Евге́ний Мака́рович Ба́бич; нар. 7 січня 1921, Москва, РРФСР — пом. 22 жовтня 1972, Москва) — радянський хокеїст, правий нападник.

Олімпійський чемпіон. Найкращий правий крайній нападник першого десятиріччя радянського хокею.

Клубна кар'єра

Спортивна біографія розпочалася у хокеї з м'ячем. Володар кубка СРСР 1945, 1946.

У першому чемпіонаті СРСР з хокею із шайбою забив чотири голи та отримав срібну нагороду за друга місце ЦБЧА у турнірі. Протягом трьох наступних сезонів грав у ланці з Всеволодом Бобровим та Анатолієм Тарасовим, а команда тричі поспіль вигравала національний чемпіонат.

1950 року переходить до ВПС. Виступає у першій атакувальній трійці команди, поряд з Всеволодом Бобровим та Віктором Шуваловим. Його партнери, відомі бомбардири, значну кількість своїх голів забили саме з передач Євгена Бабича. За три сезони у ВПС виграв три чемпіонати та один кубок СРСР.

У 1953 році були об'єднані ВПС та ЦБРА. Бабич, з партнерами, повертається до своєї першої команди. Незважаючи на протиріччя з головним тренером, Анатолієм Тарасовим, був одним з лідерів клубу на протягом наступних чотирьох сезонів. За цей час виграв два чемпіонати та три кубки СРСР. Всього у чемпіонатах СРСР провів 170 матчів (144 голи).

Провів по декілака матчів за ЦБЧА та ВПС у чемпіонаті СРСР з футболу. У першому ж матчі відзначився забитим голом у ворота тбіліського «Динамо».

Виступи у збірній

У лютому-березні 1948 року брав участь у трьох матчах збірної Москви з найсильнішою європейською клубною командою того часу, празьким ЛТЦ. У двох перших поєдинках забив по голу. Це були перші неофіційні поєдинки збірної СРСР, яка виступала під прапором збірної Москви.

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо. Автор першої закинутої шайби радянської збірної на олімпійських турнірах.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955, 1957. На чемпіонатах Європи — три золоті (1954–1956) та одна срібна нагорода (1957). На Олімпійських іграх та чемпіонатах світу провів 27 матчів (шість закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 64 матчі (26 голів)^[1].

Тренерська діяльність

У сезоні 1952/53 замінив на посаді граючого тренера ВПС травмованого Всеволода Боброва. З червня по листопад 1961 року очолював ЦСКА. У 1962–1963 працював на посаді головного тренера ленінградського СКА, а в 1969–1970 — омського «Каучуку».

Нагороди та досягнення

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1957). Заслужений майстер спорту СРСР (1953).


Нагороди	Команда	Кіл.	Роки
Олімпійські ігри
Золото	СРСР	1	1956
Чемпіонат світу
Золото	СРСР	2	1954, 1956
Срібло	СРСР	2	1955, 1957
Чемпіонат Європи
Золото	СРСР	3	1954, 1955, 1956
Срібло	СРСР	1	1957
Чемпіонат СРСР
Золото	ЦСК МО (Москва)	5	1948, 1949, 1950, 1955, 1956
Золото	ВПС (Москва)	3	1951, 1952, 1953
Срібло	ЦСК МО (Москва)	3	1947, 1954, 1957
Кубок СРСР
Володар	ВПС (Москва)	1	1952
Володар	ЦСК МО (Москва)	3	1954, 1955, 1956
Фіналіст	ВПС (Москва)	1	1951