PROFILPELAJAR.COM

Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький
Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький
Народився	14 липня 1943; Махачкала
Помер	23 листопада 2019 (76 років); Київ
Національність	єврей
Громадянство	СРСР; Україна
Діяльність	актор
Заклад	Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Роки діяльності	1972—2019
Батьки	Вольф Кальницький
IMDb	ID 1247712
	Нагороди та премії

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабаєв.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кальницький.

Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький (нар. 14 липня 1943(19430714), Махачкала — пом. 23 листопада 2019, Київ) — український актор театру та кіно, педагог, заслужений артист України (1996),^[1] народний артист України (1999).^[2]

Життєпис

Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький народився 14 липня 1943 року в Махачкалі. 1947 року його родина повертається з евакуації до Києва.

1962 року він потрапив до мистецької студії при Жовтневому палаці. 1969 закінчив Республіканську студію естрадно-циркового мистецтва. 1969—1972 — артист та художній керівник естрадного колективу Архангельської філармонії (РСФСР).

1972—2019 — працював у Київському академічному театрі російської драми, де зіграв понад 70 ролей, отримавши широке визнання. Також на рахунку Давида Бабаєва понад 40 ролей у кіно.

Був завідувачем кафедри розмовного жанру Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв.

В останні роки хворів, мав проблеми з ногами, на сцену виходив все рідше. Помер після операції 23 листопада 2019 року в Києві на 77-му році життя. Похований на родинній ділянці старої частини Байкового кладовища (ділянка 3А-ст, 50°24′52.18″ пн. ш. 30°30′48.33″ сх. д. / 50.4144944° пн. ш. 30.5134250° сх. д. / 50.4144944; 30.5134250).

Звинувачення в сексуальних домаганнях

У червні 2021 року на порталі Liga.net з'явився матеріал^[3] про автобіографічну п'єсу українського драматурга Катерини Пенькової^[4] «Бути майстром», де остання описує сексуальні домагання з боку Давида Бабаєва.

Ім'я Бабаєва у п'єсі не називається, але в текст додані уривки інтерв'ю з ним, які дозволяють ідентифікувати обвинуваченого. П'єса вийшла вже після його смерті.

Також Катерина Пенькова додала, що особисто знала ще одну студентку, яка зазнала домагань з боку Бабаєва. Дотично ця історія спливала у зв'язку із аналогічними звинуваченнями щодо актора Володимира Талашка^[5].

Театральні роботи

«Варвари», 1973 (Гриша)
«Добряки», 1973 (Кореспондент)
«…І земля скакала мені назустріч!», 1974 (Кривцун)
«Останні дні», 1974 (Тургенєв)
«Хоробрий кравчик», 1974 (Король)
«Дивний лікар», 1975 (Пишний)
«Лихо з розуму», 1978 (Загорецький)
«Провінційні анекдоти», 1978 (Базильський)
«Майор, Тоот та інші», 1979 (Лехінцке)
«Віяло», 1980 (Скавеццо)
«Гравець», 1982 (Астлей)
«Я прийшов дати вам волю», 1984 (Бутурлін)
«Острів скарбів», 1985 (Хендс)
«Теплий попіл», 1985 (Девіс)
«Що сталося у зоопарку», 1988 (Пітер)
«Самовбивця», 1989 (Пугачов)
«Кандід», 1991 (Шулер, Інквізитор, Барон)
«Запрошення до замку», 1992 (Жозюе)
«Молоді роки короля Людовика XIV», 1993 (Жан Поклен)
«Дим, де все шкереберть», 1994 (Хусто, Перес)
«Школа Скандалу», 1995 (сер Пітер Тізл)
«Двері грюкають», 1996 (Батько)
«Блоха у вусі», 1998 (Віктор Шендебіз, Пош)
«Лулу. Історія куртизанки», 2002 (Пенчу, лікар Голль)
«Дон Кіхот. 1938 рік» — Санчо Панса
«Удаваний хворий» — Арган
«Наполеон і корсиканка» — Наполеон
«Останнє кохання» — Гаррі
«Сімейна вечеря» — Жорж, чоловік кухарки
«Пані міністерша» — Ріста Тодорович

Фільмографія

«Така вона, гра» (1976)
«Ніс» (1977)
«Хазяйка» (1978)
«Довгі дні, короткі тижні…» (1980)
«Останній доказ королів» (1983)
«За ніччю день іде» (1984)
«Гори димлять» (1988)
«Кордон на замку» (1988)
«Дорога у пекло» (1988)
«Штормове попередження» (1988)
«Зброя Зевса» (1991)
«Вбити шакала» (1991)
«Гра всерйоз» (1992)
«Мелодрама із замахом на вбивство» (1992)
«Серця трьох» (1992)
«Стамбульський транзит» (1992)
«Людина з команди „Альфа“» (1992)
«Пастка» (1993)
«Афганець-2» (1994)
«Викуп» (1994)
«Обережно! Червона ртуть!» (1995)
«Репортаж» (1995)
«Святе сімейство» (1997)
«Хіппініада або материк кохання» (1997)
«Роксолана: Настуня» (1997)
«Роксолана-2: Кохана дружина Халіфа» (1997—1998)
«Посмішка звіря» (1998)
«День народження Буржуя» (1999)
«Школа скандалу» (1999)
«Мийники автомобілів» (2000)
«День народження Буржуя-2» (2001)
«Слід перевертня» (2001)
«Ледарі» (2002)
«Лялька» (2002)
«Дух землі» (2003)
«Роксолана. Володарка імперії» (2003)
«Небо в горошок» (2004)
«Богдан Зиновій-Хмельницький» (2006)
«Пороки та їхні прихильники» (2006)
«Ворог номер один» (2007)
«Кохаю тебе до смерті» (2007)
«Ілюзія страху» (2008)
«Смерть шпигунам. Крим» (2008)
«Третього не дано» (2009)
«Політ метелика» (2012)
«Порох і дріб» (2012)
«Бомба» (2013)
«Остання електричка» (2014)
«За законом воєнного часу» (2015)
«25-та година» (2016)
«Бестселер за коханням» (2016)
«Громадянин Ніхто» (2016)
«Таємниця Марії» (2019)

Дублювання та озвучення українською

Дерево і кішка — читає текст (озвучення, Київнаукфільм)
Справу доручається детективу Тедді — (озвучення, Київнаукфільм)
Іванко та воронячий цар — (озвучення, Київнаукфільм)
Осінній вальс — (озвучення, Київнаукфільм)
Ватажок — (озвучення, Київнаукфільм)
Послуга — (озвучення, Київнаукфільм)

Дублювання та озвучення російською

Чудасія — читає текст (російське озвучення, Київнаукфільм)
Ватажок — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Лис і дрізд — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Миколино багатство — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Дощику, дощику, припусти! — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Савушкін, який не вірив у дива — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Сампо з Лапландії — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Космічна загадка — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Друзі мої, де ви? — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Осінній вальс — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Смерть чиновника — (російське озвучення, Київнаукфільм)
Пригоди бравого вояка Швейка — Поручик Дуб (російський дубляж, Tretyakoff Production)

Відзнаки

Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2013),
орден «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів,^[6]^[7]
медаль «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва»,
відзнаки Кабінету Міністрів: «За багаторічну плідну працю в галузі культури», «За досягнення в розвитку культури та мистецтва»,
відзнака міського голови «Знак пошани»,
«Людина року-2006» в номінації «Актор року»,
нагрудний знак «За мужність» уповноваженого Верховної Ради України з прав людини^[8].