Афікса́ція^[1] — спосіб словотвору, за допомогою якого утворюються нові слова шляхом приєднання словотвірних афіксів, тобто префіксів та суфіксів, до основ різних частин мови^[2].

Афіксація є найпоширенішим в українській мові способом словотворення^[1].

Залежно від використаних афіксів вирізняють такі різновиди афіксації:

• інтерфіксація (вугледобування, Цілиноград)
• конфіксація (узлісøся, чорноморський)
• постфіксація (згадай-бо, скажи-но, триматися)
• префіксація (зайти, надлюдина, якнайкращий)
• суфіксація (головач, реєструвати, туманний)
• флексійний спосіб (раба).^[1]

1. ↑ ^{а б в} А. М. Нелюба. Афіксація // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
2. ↑ Павлюк І.Б. Афіксація як продуктивний спосіб термінотворення (на прикладі термінів фітнесу) // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. — 2016. — Т. 2, № 25. — С. 97. — (Філологія). — ISSN 2409-1154.

• А. М. Нелюба. Афіксація // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
• Афіксація // Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — С. 20.