Архелай — син царя Агесілая I[1]. Його співправителем з роду Еврипонтидів був Харілай. На думку британського історика Пола Картледжа, Архелай і Харілай є першими спартанськими царями-співправителями[2]. Естонський історик Майт Кийв[et] також зазначає, що це перша пара царів, про спільні дії яких згадується в джерелах[3]. Картледж відносить період правління Архелая і Харілая до 775—760 років до н. е.[2], історики Джордж Форест і Джозеф Фонтенроуз — до 775—750 років до н. е.[4][5]. Згідно з хронологією істориків Едварда Покока, Джона Бріджеса Оттлі та Джона Ратта, Архелай повинен був правити в 879—819 роках до н. е.[6], згідно з Діодором Сицилійським — у 885—826 роках до н. е.[7][8]
Спартанці сумували за Лікургом, який покинув місто ще в дитинстві Харілая через поширення чуток про нього з боку матері Харілая і її родичів. Громадяни бачили в ньому постать керівника і наставника, а також говорили, що царів від народу відрізняли лише титул і почесті. Царі також чекали на Лікурга, сподіваючись, що після його повернення люди стануть поважніше до них ставитись. Лікург тим часом звернувся до Дельфійського оракула. Піфія назвала його боголюбним і сказала, що Аполлон дарує спартанцям порядки кращі, ніж в інших державах. Підбадьореним цим, Лікург повернувся в Спарту, почавши змінювати державний устрій[9][10]. Лікург зібрав широке коло людей для здійснення свого плану. Коли настав потрібний час, він наказав 30 знатним чоловікам в повному озброєнні вийти на площу, щоб вселити страх можливим опірникам. Прийнявши це за заколот, Харілай сховався в храмі Афіни Міднодомної, але після умовлянь вийшов з нього[9]. На це Архелай сказав, що його співправитель не міг гніватися навіть на своїх ворогів[9].
Під час правління Харілая та Архелая Лікург запровадив реформи в спартанському законодавстві, які обмежили, але при цьому зміцнили владу царів[11]. Одна з них — герусія, рада з 28 старійшин і 2 царів, що вирішувала суперечки. Якщо раніше царі намагалися досягти єдиновладдя, то відтепер вони входили в герусію і могли ухвалити рішення тільки спільно з іншими її членами. Колишня влада царів поширювалася тільки на війни. Крім герусії, Лікург ввів усну конституцію Велику Ретру[12], народні збори апеллу[13], можливо, ефорів та ін[14].
Згідно з Полом Картледжем, близько другої половини VIII століття до н. е. Дельфійський оракул благословив завоювання міста Егісу на півдні Аркадії[2], наказавши присвятити Аполлону половину отриманих земель[15]. Архелай разом з Харілаєм захопили його, зробивши жителів рабами[1][15]. Сучасні вчені вважають слова оракула справжніми[16][2][5]. На думку Картледжа, їх істинність доводять встановлені Спартою релігійно-політичні відносини з Дельфами та спільна дія царів у завоюванні[2]. На думку професора Ірландського національного університету в Мейнуті Джорджа Леонарда Хакслі, скірити були союзниками спартанців під час захоплення Егісу[17].
Геродот. Історії в дев'яти книгах / Пер., передмова й примітки А. О. Білецького. — Харків : Фоліо, 2006. — 655 с. — (Бібліотека світової літератури). — ISBN 966-03-2301-8.
Ботвинник М. Н., Стратановский Г. А.. Знаменитые греки : [рос.]. — 2-е изд. — Москва : Просвещение, 1968.
Зайков А. В. Скириты и вопрос о лакедемонском гражданстве : [рос.] // Исседон - ΙΣΣΕΔΩΝ: Альманах по древней истории и культуре. — 2007. — Т. 4. — С. 26—58.
