Артамонов Михайло Іларіонович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Артамонов.
Михайло Іларіонович Артамонов
рос. Михаил Илларионович Артамонов
Михайло Артамонов — студент
Михайло Артамонов — студент
Михайло Артамонов — студент
Народився23 листопада (5 грудня) 1898
с. Виголово, Вєсьєгонський повіт, Тверська губернія
Помер31 липня 1972(1972-07-31)[1] (73 роки)
Ленінград
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
НаціональністьЄврей
Діяльністьархеолог, історик
Alma materЛенінградський університет
Галузьархеологія
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет
Ермітаж
Посададиректор музеюd
Вчене званнястарший науковий співробітник, професор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
ВчителіСпицин Олександр Андрійович
Відомі учніС. Плетньова
Аспіранти, докторантиКлейн Лев Самуїлович
Aleksandr Gadlod
Плетньова Світлана Олександрівна
Столяр Абрам Давидович
ЧленствоПольська академія наук
ПартіяКПРС
Нагороди
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
CMNS: Артамонов Михайло Іларіонович у Вікісховищі

Миха́йло Іларіо́нович Артамо́нов (23 листопада (5 грудня) 1898, с. Виголово, нині Молоковського району Тверської області Росії — 31 липня 1972, Ленінград, нині Санкт-Петербург) — радянський археолог, доктор історичних наук (1941), професор (1943), дійсний член Польської академії наук (1960), почесний член Шотландського товариства антикварів (1942).

Життєпис

Народився в селянській сім'ї. 1913 закінчив вечірнє міське чотирикласне училище. Працював конторником у Санкт-Петербурзькому товаристві страхувань і рахівником у Товаристві заводчиків і фабрикантів. У 1914—1916 рр. навчався на вечірніх загальноосвітніх курсах. На початку 1917 р. Артамонова призвали в армію. З ентузіазмом зустрів Лютневу революцію 1917. У лютому 1917 р. вибрано членом Ради солдатських депутатів. Невдовзі добровольцем пішов на фронт. Брав участь у боях на Західній Двіні.

У грудні 1917 р. демобілізувався. Його відкликали в Петроград на роботу в націоналізованому Міжнародному банку. З літа 1918 р. і до кінця 1920 р. працював у Красному Холмі (нині Тверської області) в органах народної освіти: був завідувачем школи, викладачем.

У 1921—1924 рр. навчався в Петроградському (Ленінградському) університеті на відділенні археології та теорії мистецтв. Серед учителів Артамонова був археолог Олександр Андрійович Спицин.

Закінчивши університет, залишився у ньому молодшим асистентом археологічного кабінету.

Від 1925 р. працював у Державній академії історії матеріальної культури (згодом Інститут історії матеріальної культури АН СРСР, пізніше Інститут археології АН СРСР): аспірант, від 1934 — старший науковий співробітник, 1937—1939 — заступник директора, 1939—1943 — директор, 1943—1950 — завідувач сектору.

Викладачі та випускники Ленінградського університету. У другому ряду перший зліва — Михайло Артамонов. 1948 рік

1948—1951 — проректор Ленінградського університету (водночас від 1949 — завідувач кафедри археології).

1951—1964 — директор Державного Ермітажу. У 1958 р. відновив видавництво Ермітажу. Під його керівництвом створено нову серію видань — «Археологічний збірник» Державного Ермітажу (відповідальний редактор перших дев'яти випусків).

За 13 років роботи директором Ермітажу проявив себе як винятково талановитий і відданий музейній справі адміністратор. Його завжди відрізняла принциповість і самостійна позиція з найгостріших питань. У розріз з офіційною ідеологією Артамонов захоплювався сучасним живописом. При його підтримці в Ермітажі було організовано виставку робіт Пабло Пікассо, вдалося зберегти роботи класиків імпресіонізму.

У період «відлиги» опікувався репресованими дослідниками, котрі повернулися з ув'язнення. Серед них Лев Гумільов.

Приводом для відставки Артамонова стала позамузейна виставка робіт Михайла Шемякіна.

Після відставки повністю зосередився на викладацькій роботі на історичному факультеті Ленінградського університету. Помер, як і належить справжньому вченому, — прямо за робочим столом, редагуючи наукову статтю.

Був членом КПРС (від 1940).

Нагороди

Наукові дослідження

1929 р. провів першу самостійну експедицію — розвідку на Нижньому Дону. За результатами дослідження переконливо ідентифікував з лівобережним Цимлянським городищем відоме за письмовими джерелами місто Саркел (розкопки проведено в 1934—1936 рр.).

1934 р. за статтю «Спільні поховання в курганах зі скороченими та пофарбованими кістяками» Артамонову без захисту дисертації надали ступінь кандидата історичних наук. Від 1935 р. — професор. 25 червня 1941 р. захистив докторську дисертацію на тему «Скіфи. Нариси з історії Північного Причорномор'я».

Керував археологічними експедиціями: 1946—1948 — Південно-Подільською, 1949—1951 — Волго-Донською (в зоні будівництва Волго-Донського каналу).

В Україні вивчав пам'ятки скіфського і ранньослов'янського часу (Немирівське городище, Григорівка на Вінниччині).

Південно-Подільська експедиція вивчала палеолітичні, мезолітичні, неолітичні, ранньослов'янські пам'ятки Середнього Подністров'я (Лука-Врубловецька, Бакота й ін. на Кам'янеччині) та здійснила значні наукові відкриття.

Особисту бібліотеку Артамонова передано Кам'янець-Подільському педагогічному інституту (нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), вона зберігається на історичному факультеті.

Праці

Місце хазарської фортеці Саркел. Знімок з літака розкопок 1930-их рр.

Основні праці присвячено історії скіфів, хозарів і слов'ян.

  • Очерки древнейшей истории хазар. — Ленинград, 1935.
  • Средневековые поселения на Нижнем Дону. — Ленинград, 1935.
  • Венеды, невры и будины в славянском этногенезе // Вестник Ленинградского университета. — 1946. — № 2.
  • Происхождение славян. — Ленинград, 1950.
  • Некоторые итоги пятилетних исследований Юго-Подольской археологической экспедиции // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. — 1955. — Выпуск 4.
  • Саркел — Белая Вежа // Материалы и исследования по археологии СССР. — Т. 62. — Ленинград, 1958.
  • История хазар. — Ленинград, 1962. Книга стала класичною. Перевидано 2001, 2002.
  • Сокровища скифских курганов в собрании Государственного Эрмитажа. — Прага, 1966.
  • Вопросы расселения восточных славян и советская археология // Проблемы всеобщей истории. — Ленинград, 1967.
  • Загадки скіфської археології // Український історичний журнал. — 1970. — № 1.
  • Киммерийцы и скифы: От появления на исторической арене до конца IV в. до н. э. — Ленинград, 1974.
  • Искусство скифов // Триста веков искусства. Искусство Европейской части СССР. — Москва, 1976.

Література

Енциклопедичні довідки

Публікації в журналах і збірниках

  • Л. С. Клейн, Шилов В. П. Выдающийся исследователь скифской культуры // Вестник древней истории. — 1968. — № 4.
  • Л. С. Клейн К семидесятилетию М. И. Артамонова // Советская археология. — 1968. — № 4.
  • Артамонов Михаил Илларионович: Некролог // Советская археология. — 1973. — № 2.
  • Всевцов Л. М., Левина Р. Ш. Список печатных трудов М. И. Артамонова. Литература о М. И. Артамонове // Проблемы археологии. — 1978. — Выпуск 2.
  • Фроянов И. Я., Дубов И. В., Носов Е. Н. М. И. Артамонов: К 90-летию со дня рождения // Вестник Ленинградского университета. — Серия 2: История, языкознание, литература. — 1988. — Выпуск 4.
  • Пиотровский М. Б. М. И. Артамонов в Эрмитаже // Скифы. Хазары. Славяне. Древняя Русь: Международная научная конференция. — Санкт-Петербург, 1998. — С. 17—18.
  • Столяр А. Д. Триада жизнедеятельности М. И. Артамонова // История и культура древних и средневековых обществ. — Санкт-Петербург, 1998. — С. 7—32.

Посилання

  1. ↑ RKDartists