PROFILPELAJAR.COM

?

Аргентинозавр
Час існування: пізня крейда (сеноман—турон), 96.2–92.19 млн р. т.

PreꞒ

Ꞓ

▼

Реконструкція аргентинозавра

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Завропсиди (Sauropsida)
Надряд:	Динозаври (Dinosauria)
Ряд:	Ящеротазові (Saurischia)
Підряд:	† Завроподоморфи (Sauropodomorpha) †Titanosauria †Lithostrotia
Родина:	† Antarctosauridae
Рід:	† Argentinosaurus
Вид:	† A. huinculensis

Біноміальна назва

Argentinosaurus huinculensis
Бонапарте та Коріа, 1993

Посилання

Вікісховище:	Argentinosaurus
Віківиди:	Argentinosaurus
EOL:	4658415
Fossilworks:	66645

Аргентинозавр (лат. Argentinosaurus — «аргентинський ящір») — рід гігантських завроподових динозаврів, що мешкали в пізній крейдяний період на території сучасної Аргентини. Хоча аргентинозавр відомий лише за фрагментарними рештками, він є однією з найбільших відомих наземних тварин усіх часів, можливо, найбільшою, сягаючи 30—35 метрів завдовжки й ваги у 65—80 тонн. Він належав до титанозаврів, домінівної групи завроподів у крейдяному періоді. Багато палеонтологів вважають його найбільшим динозавром і, можливо, найдовшою твариною в історії, хоча обидва твердження поки що не мають однозначних доказів.

Перша кістка аргентинозавра була знайдена 1987 року фермером на своєму господарстві поблизу міста Пласа-Вінкуль^[en]. Наукові розкопки цього місця під керівництвом аргентинського палеонтолога Хосе Бонапарте були проведені 1989 року, в результаті чого було знайдено кілька хребців спини та частини крижового хребця, зрощеного між хребцями спини та хвоста. Додаткові зразки включають повну стегнову кістку та частину іншої. Аргентинозавр був названий Бонапарте й аргентинським палеонтологом Родольфо Кор'я^[en] 1993 року.

Рід містить один вид — A. huinculensis. Родова назва Argentinosaurus означає «аргентинський ящір», а видова назва huinculensis вказує на місце його знахідки — Пласа-Вінкуль^[en]^[1].

Фрагментарний характер решток аргентинозавра ускладнює їхню інтерпретацію. Суперечки точаться навколо положення знайдених хребців у хребетному стовпі та наявності додаткових зчленувань між хребцями, які могли б зміцнити хребет. Комп'ютерна модель скелета і м'язів підрахувала, що цей динозавр розвивав максимальну швидкість 7 км/год при ходьбі, коли передня і задня кінцівки з одного боку тіла рухаються одночасно. Скам'янілості аргентинозавра були знайдені у формації Вінкуль^[en], яка відклалася в середньому сеномані та ранньому туроні (приблизно 96—92 мільйони років тому) і містить різноманітну фауну динозаврів, включаючи гігантського теропода мапузавра.

Історія вивчення

Першу кістка аргентинозавра, яка зараз ідентифікується як малогомілкова, знайшов 1987 року Гільєрмо Ередія на своїй фермі «Лас Оверас» приблизно за 8 км на схід від міста Пласа-Вінкуль^[en] в аргентинській провінції Неукен. Ередія, спочатку вважаючи, що знайшов скам'янілі колоди дерев, повідомив про це місцевий музей імені Кармен Фунес^[en], співробітники якого розкопали кістку і помістили її у виставковій залі музею. На початку 1989 року аргентинський палеонтолог Хосе Ф. Бонапарте ініціював масштабніші розкопки цього місцезнаходження із залученням палеонтологів Аргентинського музею природничих наук, в результаті яких було знайдено ряд додаткових матеріалів від тієї самої особини аргентинозавра. Особина, яка згодом стала голотипом Argentinosaurus huinculensis, занесена до каталогу під номером MCF-PVPH 1^[2].

Опис

Розмір

Аргентинозавр є однією з найбільших відомих наземних тварин, що коли-небудь жила, хоча його точні розміри важко оцінити через неповноту віднайдених решток^[3]. Щоб розв'язати цю проблему, палеонтологи можуть порівняти відомий матеріал з матеріалом менших споріднених завроподів, відомих за повнішими рештками. Повніший таксон може бути збільшений, щоб відповідати розмірам аргентинозавра. Масу можна оцінити за відомими співвідношеннями між певними вимірами кісток і масою тіла або шляхом визначення об'єму моделей.

Реконструкція аргентинозавра, створена Грегорі Полом 1994 року, дала змогу оцінити його довжину в 30—35 метрів^[4]. Пізніше того ж року були опубліковані оцінки Бонапарте і Кор'я^[en], згідно з якими довжина задніх кінцівок аргентинозавра становила 4,5 метра, довжина тулуба (від стегна до плеча) — 7 метрів, а загальна довжина тіла — 30 метрів^[5]. 2006 року Кеннет Карпентер реконструював аргентинозавра, використовуючи повніші скам'янілості сальтазавра як орієнтир, і знову оцінив його довжину в 30 метрів^[6]. 2008 року Хорхе Кальво з колегами, використовуючи пропорції футалонгкозавра, оцінили довжину аргентинозавра в менш ніж 33 метри^[7]. 2013 року Вільям Селлерс та його колеги дійшли висновку, що довжина скелета становить 39,7 метра, а висота в плечах — 7,3 метра, вимірявши експонат у Музеї Кармен Фюнес^[8]. Того ж року Скотт Хартман припустив, що оскільки аргентинозавра тоді вважали базальним титанозавром, він мав би мати коротший хвіст і вужчі груди, ніж пуертазавр, довжина якого, за його оцінками, становила близько 27 метрів, що вказує на те, що аргентинозавр був трохи меншим^[9]. 2016 року Пол оцінив довжину аргентинозавра в 30 м, але пізніше, 2019 року, оцінив більшу довжину — 35 метрів або більше, відновивши невідому шию і хвіст аргентинозавра за аналогією з шиєю і хвостом інших великих південноамериканських титанозаврів^[10].

Примітки

↑ Bonaparte, J.; Coria, R. (1993). Un nuevo y gigantesco sauropodo titanosaurio de la Formacion Rio Limay (Albiano-Cenomaniano) de la Provincia del Neuquen, Argentina (іспанською) . Ameghiniana 30 (3). с. 271—282.
↑ Salgado, Leonardo; Powell, Jaime E. (2 грудня 2010). Reassessment of the vertebral laminae in some South American titanosaurian sauropods. Journal of Vertebrate Paleontology (англ.). Т. 30, № 6. с. 1760—1772. doi:10.1080/02724634.2010.520783. ISSN 0272-4634.
↑ Carballido, José L.; Pol, Diego; Otero, Alejandro; Cerda, Ignacio A.; Salgado, Leonardo; Garrido, Alberto C.; Ramezani, Jahandar; Cúneo, Néstor R.; Krause, Javier M. (16 серпня 2017). A new giant titanosaur sheds light on body mass evolution among sauropod dinosaurs. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences (англ.). Т. 284, № 1860. с. 20171219. doi:10.1098/rspb.2017.1219. ISSN 0962-8452. PMC 5563814. PMID 28794222. Процитовано 29 жовтня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
↑ Paul, G.S. (1994). Big sauropods – really, really big sauropods (PDF) (англійською) . The Dinosaur Report. с. 12—13.
↑ Appenzeller, Tim (16 грудня 1994). Argentine Dinos Vie for Heavyweight Titles. Science (англ.). Т. 266, № 5192. с. 1805—1805. doi:10.1126/science.266.5192.1805. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 жовтня 2023.
↑ Carpenter, Kenneth (2006). Biggest of the big: a critical re-evaluation of the mega-sauropod Amphicoelias Fragillimus Cope, 1878 (PDF) (англійською) . Paleontology and Geology of the Upper Jurassic Morrison Formation. New Mexico Museum of Natural History and Science Bulletin 36. с. 131—138. Архів оригіналу (PDF) за 8 березня 2016. Процитовано 29 жовтня 2023. [Архівовано 2016-03-08 у Wayback Machine.]
↑ Calvo, Jorge Orlando; Valieri, Ruben D. Juarez; Juan D., Porfiri (2008). Re-sizing giants: estimation of body lenght of Futalognkosaurus dukei and implications for giant titanosaurian sauropods. Neuquén, Patagonia, Argentina: Conference: 3. Congreso Latinoamericano de Paleontología de Vertebrados.
↑ Sellers, William Irvin; Margetts, Lee; Coria, Rodolfo Aníbal; Manning, Phillip Lars (30 жовтня 2013). Carrier, David (ред.). March of the Titans: The Locomotor Capabilities of Sauropod Dinosaurs. PLoS ONE (англ.). Т. 8, № 10. с. e78733. doi:10.1371/journal.pone.0078733. ISSN 1932-6203. PMC 3864407. PMID 24348896. Процитовано 29 жовтня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑ Hartman, Scott (14 червня 2013). The biggest of the big. Dr. Scott Hartman's Skeletal Drawing.com (англійською) . Процитовано 29 жовтня 2023.
↑ Paul, Gregory (31 грудня 2019). Determining the Largest Known Land Animal: A Critical Comparison of Differing Methods for Restoring the Volume and Mass of Extinct Animals. Annals of Carnegie Museum. Т. 85, № 4. с. 335. doi:10.2992/007.085.0403. ISSN 0097-4463. Процитовано 29 жовтня 2023.