PROFILPELAJAR.COM

Аракішвілі Дмитро Гнатович
Аракішвілі Дмитро Гнатович
груз. დიმიტრი ეგნატეს ძე არაყიშვილი
Основна інформація
Дата народження	11 (23) лютого 1873
Місце народження	Владикавказ, Російська імперія
Дата смерті	13 серпня 1953 (80 років)
Місце смерті	Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Поховання	Дідубійський пантеон
Громадянство	Російська імперія; СРСР
Професії	музикознавець, композитор, музичний педагог, музичний етнограф, кінокомпозитор
Освіта	Музично-драматичне училище Московського філармонійного товариства (1901) і Московський археологічний інститутd (1917)
Вчителі	Ільїнський Олександр Олександровичd, Віллем Кес, Кругліков Семен Миколайовичd і Гречанінов Олександр Тихонович
Заклад	Тбіліська консерваторія
Нагороди	; Народний артист Грузинської РСР
	Файли у Вікісховищі

Дмитро́ Гна́тович Аракішві́лі (Аракчієв; 23 лютого 1873, Владикавказ — 13 серпня 1953, Тбілісі) — грузинський радянський композитор, музичний педагог, музично-громадський діяч, музикознавець-етнограф; доктор мистецтвознавчих наук з 1943 року, академік Академії наук Грузинської РСР з 1950 року^[4].

Життєпис

Народився 11 [23] лютого 1873(18730223) року в місті Владикавказі (нині Північна Осетія, Росія) у селянській сім'ї^[5]. У дитинстві познайомився з нотною грамотою, виступаючи в церковному хорі. Азами теорії музики опанував самостійно. У 1893 році, проживаючи в Катеринодарі, опублікував свій перший твір для фортепіано — «Грузинський танець». У 1894 році переїхав до Москви, де вступив до Музично-драматичного училища Московського філармонічного товариства, яке закінчив 1901 року. Навчався композиції в Олександра Ільїнського, диригуванню — у Віллема Кеса, теоретичні предмети вивчав у Семена Круглікова^[6].

З 1902 по 1918 жив в Москві, працював викладачем співу в школах. Водночас у 1906—1907 роках викладав теорію музики в організованій за його участю Народній консерваторії, у 1908—1911 роках — в безплатних музичних класах, створених ним в Арбатському районі Москви. 1908 року заснував журнал «Музика і життя»^[4] і був його редактором до 1912 року^[6]. Упродовж 1910—1911 років удосконавлювався в композиції у Олександра Гречанінова^[5]. Займався в Московському археологічному інституті, який закінчив у 1917 році^[4] із золотою медаллю.

З 1918 року жив і працював у Тифлісі, де протягом 1918—1921 років обіймав посаду директора Філармонічного суспільства, викладав у музичному училищі. Також з 1918 року — професор Тифліської консерваторії (викладав предмети: історія музики, теоретичні предмети, грузинська народна творчість). У 1921 році організував другу консерваторію (після 1923 об'єдналася з Тифліською консерваторією). У 1926—1929 роках — директор консерваторії і декан композиторського факультету. Протягом 1932—1934 років очолював Спілку композиторів Грузії, був її першим головою^[7].

Помер в Тбілісі 13 серпня 1953 року, де і похований на Дідубійському пантеоні.

Творчість, наукова і громадська діяльність

З 1897 року виступав у російській і грузинській пресі з питань музики^[6]. 1901 року став членом Музично-етнографічної комісії^[ru] при Московському університеті, у Працях якої у 1914 році помістив 14 обробок грузинських народних пісень (всього опублікував понад 500 зразків грузинських вокальних та інструментальних народних мелодій)^[6].

У 1901 році здійснив поїздку по Грузії для вивчення і запису народної музичної творчості (в 1902, 1904 і 1908 повторно брав участь в музично-етнографічних експедиціях по Західній і Східній Грузії). З 1907 року — член московського Грузинського товариства літератури і мистецтва^[6]. У 1910 році на 3-му Всеросійському з'їзді хорових діячів виступив з доповіддю про організацію «Вільних консерваторій»^[6].

Як музичний вчений-фольклорист відкрив специфічні риси стилістики грузинської народної пісні. В історію радянської музичної культури увійшов як один з основоположників професійної грузинської музики, як автор перших національних симфонічних творів великої форми, творець класичної грузинської романсної лірики. Серед творів:

симфонічна картина «Гімн Ормузду, або Серед сазандрів» (1911)^[7];
опера «Сказання про Шота Руставелі» (1919; перша грузинська опера, поставлена на професійній сцені), опера «Життя — радість» («Динара», 1927; обидві поставлені в Грузинському театрі опери та балету), перша дія опери «Нестан» (1936);
три симфонії (1 — 1932; II — з хором, 1942; III — «Батьківщина і перемога», з хором, 1951);
поеми «Гімн Ормузду» (1911) і «Гімн нового Сходу» (1933);
музика до кінофільму «Щит Джургая»;
анданте для квартету (1948);
п'єси для фортепіано, в тому числі 7 кавказьких танців;
понад 80 романсів, в тому числі на тексти Олександра Пушкіна («На пагорбах Грузії», «Не співай, красуне, при мені»), Афанасія Фета («Тиха зіркова ніч», «У руці з тамбурином»), Хафіза («Стрепенуйся, змахни крилами»), Кучішвілі («Північ глуха», «Завечоріє», «Про аробну» — про образи старого грузинського села)^[7] та інших авторів («Я чекаю на тебе», «У царство троянди та вина», «З Гафіза», «У село», «Зустріч», «Прилети, моя касатка»);
пісні, присвячені темі соціалістичної праці: «Нова аробна», «Радію», «Полудень на заводі», «Трудова пісня» та інші^[7];
хори, в тому числі грузинські пісні (видано 1940 року).

Автор книг, статей, нарисів тощо, зокрема:

«Короткий нарис розвитку грузинської, карталино-кахетинської народної пісні», Москва (1905);
«Народна пісня Західної Грузії (Імеретії)», Москва (1908);
«Грузинська народна пісенна творчість», Москва (1916);
«Короткий історичний огляд, грузинської музики» (1940);
«Огляд народної пісні Східної Грузії» (1948).

Відзнаки

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1937), трьома Трудового Червоного Прапора (1946, 1947, 1953), медалями СРСР;
Золота та срібна медалі Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті (за праці зі збирання і вивчення музичного фольклору Грузії — записав понад 400 пісень);
Народний артист Грузинської РСР (1929);
Сталінська премія І ступеня (1950; за музику до кінофільму «Щит Джургая»)^[4].