PROFILPELAJAR.COM

**Аракамчечен**
Аракамчечен
Географія
	64°45′24″ пн. ш. 172°23′11″ зх. д. / 64.756666666667° пн. ш. 172.38638888889° зх. д.
Акваторія	Тихий океан, Берингове море
Площа	267,8 км²
Довжина	32 км
Ширина	21 км
Найвища точка	613 м
Країна
	Росія
Адм. одиниця	Провіденський район
Населення	0 ;
	Аракамчечен Аракамчечен (Росія)
	Аракамчечен у Вікісховищі

Аракамчечен (чук. Иръыкамчечъын, Кыгынин, чапл. Ӄігіӈі) — острів розташований у Беринговій протоці біля узбережжя Чукотського півострова, Росія. Відокремлений від материкової частини протокою Сенявіна. Належить до території Провіденського району Чукотського автономного округу.

Історичні відомості та топонім

Острів Аракамчечен почав активно освоюватися чукчами наприкінці XVIII століття. В ті часи його назвали Гуунін — «віддалений». У 1827 році острів відвідала експедиція Ф. П. Літке і нанесла його на карту під сучасною назвою, що перекладається з чукотської мови як «оманливе місце, де блукають». Це було пов'зано з тим, що в акваторії острова часто траплялися густі тумани, які ставали причиною втрати курсу морськими мандрівниками. Ескімоський топонім Ӄігіӈі походить від чапл. ӄіги «острів» + -ӈі - особисто-присвійний суфікс 3 особи множини, що перекладається буквально «їхній острів». Згідно зі словником Г. А. Мєновщикова, чукотський топонім - Аракамчечен, чукотський топонім, адаптований з чаплінського ескімоського діалекту — Кигинін ^[1]^[2].

У 1855 Аракамчечен відвідала наукова експедиція Д. Роджерса на гідрографічному судні «Вінсенес». При цьому американські дослідники назвали гори на острові на честь трьох мушкетерів — героїв роману О. Дюми. Очевидно, це пов'язано з неправильним перекладом на англійську російського топоніма — гори Афос, найвищої точки острова, названої Літке на згадку про Афонську битву. Це і спонукало гідрографів позначити інші сопки на честь головних дійових осіб роману. До теперішнього часу ці назви замінені на чукотські^[3], крім самої гори Атос^[4].

Фізико-географічна характеристика

Острів Аракамчечен має у плані трикутну форму: гавань Глазенапа (південно-західний кут), Північно-Аракамчеченська ділянка з мисами Кугуван і Мако-Кугуван (північний край) і мис Кигинін (східний край). Північно-Аракамчеченська ділянка є поєднанням високих скелястих мисів, складених девонськими породами та невеликі ділянки морських терас. У районі гавані Глазенапа гори стають нижчими, підходять до берега порівняно пологими відрогами, а на схід розташована акумулятивна піщано-галькова коса мису Ярга, що відокремлює від моря невелику лагуну. Ділянка мис Кигинін лежить у межах низинних (до 40 м) заозерених морських терас.

У центральній частині острова знаходяться середньотемпературні мінеральні джерела.^[5]

Флора і фауна

На частині острова зі сторони Берингового моря є лежбище моржів, де у серпні-вересні збирається до 50 тис. особин. Тут було зафіксовано появу білого моржа - вкрай рідкісного представника морських ссавців.^[6]

На скелястих мисах Аракамчечена гніздяться берингівські баклани, полярні мартини, сріблясті мартини, трипалі мартини, кайри, тихоокеанські чистуни, тихоокеанські іпатки, топорики.^[7] Уваліста рівнина з дрібними озерами та болотцями у східній частині острова служить місцем зупинок на прольоті птахів, що мігрують, зокрема гуся-білошия та канадського журавля^[5].

На острові росте ендемік Чукотки — полин сенявінський (Artemisia senjavinensis), а також горець аляскинський, занесені до Червоної книги Росії.^[8] Тут виявлено три види рідкісних мохів.

Культурна спадщина

У західній частині острова біля мису Кигинін знайдено сліди давньоескімоських поселень віком понад 2 тис. років, у південно-західній — різновікові залишки поселень Мейнигук, Ярга, Пагіляк.^[9]

Примітки

↑ Леонтьев В. В., Новикова К. А. (1989). науч. ред. Г. А. Меновщиков (ред.). Топонимический словарь Северо-Востока СССР. Магадан: Магад. кн. изд-во: ДВО АН СССР. Сев.-Вост. комплекс. НИИ. Лаб. археологии, истории и этнографии. с. С. 72—73. — 456 с. ISBN 5-7581-0044-7.. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
↑ Меновщиков Г. А. (1972). Науч. ред. В. В. Леонтьев (ред.). Местные названия на карте Чукотки. Краткий топонимический словарь. Магадан: Магаданское книжное издательство. с. — С. 115. — 207 с.
↑ С. Попов. Топонимика Арктики. Мушкетёры на Чукотке. Полярный круг — М.: Мысль, 1986. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
↑ Аркуш карти Q-2-XXV,XXVI Янракыннот. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1972 р. Видання 1987 р. (рос.)
↑ ^а ^б ПромстройНИИпроект. Схема территориального планирования Провиденского муниципального района Чукотского автономного округа. — Магадан, 2013. — Т. 1. — С. 58,76.
↑ В. Орлов (№11 (2482) | Ноябрь 1980). Белые моржи Чукотки. журнал «Вокруг Света». Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
↑ А. В. Андреев. Водно-болотные угодия России. — М. : Wetlands International, 2001. — Т. IV. — С. 190. — ISBN 90-5882-986-3. Архівовано з джерела 4 січня 2023
↑ А. А. Коробков (1981). Красная Книга России. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 8 червня 2013.
↑ Официальный сайт Провиденского района. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013. [Архівовано 2013-11-26 у Wayback Machine.]