Апокаліптична фантастика («апокаліпсис») — жанр наукової фантастики, в якому розповідається про настання якоїсь глобальної катастрофи. Перші твори цього жанру з'явилися ще в епоху романтизму початку XIX століття, але справжній розквіт жанру припав на «холодну війну» (XX століття), у зв'язку з чим класичний сюжет цього жанру оповідає про термоядерну війну.
Термоядерні випробування на атолі Бікіні, 1954 рік
Історія
1805 року з'явилася поема в прозі «Остання людина», написана Жаном-Батистом Кузеном де Гренвілем, в якій технічний прогрес призводить людство до знищення. Тема була продовжена Мері Шеллі в романі «Остання людина» (1826) — першому романі в довгому ряду творів про загибель людства від епідемії. У Росії тема «Останньої людини» (можливо, не без впливу Шеллі[1]) отримала втілення у віршах Баратинського («Остання смерть», 1827) і Фета («Ніколи», 1879).
У 1816 році вийшла поема Байрона «Тьма», яку пізніше стали вважати профетичним описом ядерної зими. На 1832 рік газетами було призначено зіткнення Землі з кометою Галлея — перша «науково передвіщена» космічна катастрофа. Ці чутки відгукнулися в оповіданнях Едгара По «Розмова Ейроса і Харміони» (1839), Володимира Одоєвського «Два дні в житті земної кулі» (1828 — комета проходить повз, але через тисячі років постаріла Земля падає на Сонце), Михайла Погодіна «Галєєва комета» (1833), в уривку Івана Гур'янова «Комета 1832 року» (1832). Можливе зіткнення з кометою популяризував у статтях і в романі «Кінець світу» Каміль Фламмаріон. Під його впливом написані роман Джорджа Гріффіта «Ольга Романова» та оповідання Герберта Уеллса «Зірка».
Перша лінійка серії ігор Half-Life — руйнування надсекретного науково-дослідного комплексу через невдалий науковий експеримент; вторгнення інопланетних істот з паралельних світів
