Виступав в аматорському гаїтянському клубі «Вікторі».
Кар'єра в збірній
У національній збірній Гаїті виступав наприкінці 40-х та в 50-х роках XX століття, зіграв в офіційних турнірах 15 матчів та відзначився 6-а голами. Учасник кваліфікації чемпіонату світу 1954 року, Чемпіонату КККФ 1957[1] та Панамериканських ігор 1959[2].
На початку 1963 року на чолі з «Расінг Клюб Гаїтьєн» виграв Кубок чемпіонів КОНКАКАФ 1963 року[3]. Після цього успіху тренував національну збірну Ямайки[4], в якій пропрацював жо 1964 року.
Під час роботи в національній збірній Гаїті Антуана Тассі команда використовувалася як інструмент пропаганди Дювальїстів. Товариський матч на «Даунінг Стедіум» (Нью-Йорк) між збірної Гаїті та колумбійським«Мільйонаріос» (липень 1973), гаїтянські вигнанці затримали початок поєдинку на майже 2 години й 45 хвилин на знак протесту проти репресій на їх історичній батьківщині. Після цього Тассі відвів свою команду до роздягальні і сказав, що вони повертаються додому. Пізніше йому передзвонив президенту Федерації футболу Гаїті Клод Реймон, який сказав йому відновити матч, якщо це можливо. Потім приїхав Серж Чарльз, високопоставлений член гаїтянської делегації в Організації Об'єднаних Націй, і знову зателефонував Раймонду, і гаїтяни погодилися повернутися на поле. Прибула поліція й оточила поле[5].
У лютому 1974 року оглядач «Обсервер» Г'ю Макілвенні так описав Тассі: «невисокий, худорлявої статури чоловік», «48-річний негр, який керує спортом на Гаїті та тренує національну збірну». У статті йшлося про те, що Антуан проягом декількох років навчався футболу в Парижі і «двадцять років» як завершив виступи на лівому фланзі нападу «Расінгу», «одного з найпопулярніших серед восьми команд Порт-о-Пренсу, які формують найвищий футбольний дивізіон на Гаїті», під його кураторством[6].
Дивлячись вперед на матч першого раунду чемпіонату світу проти Італії того ж року, Тассі зазначив, що «ми знаємо, що італійці не гратимуть проти нас звичайну [для себе] гру... вони не будуть настільки обережними, як зазвичай. Вони вийдуть, щоб розгромити, розглядаючи нас як найслабших своїх опонентів. Ми постараємося ретельно захищатися й відповісти їм контр-атаками[6]».
Як й обіцяв Антуан, Гаїтянці в першому матчі чемпіонату світу 1974 року проти Італії намагалися зіграти «в свою гру», на 46-й хвилині швидку контр-атаку розігнав Філіп Ворб, який відзначився гольовою передачею на Емманюеля Санона, таким чином гаїтяни відкрили рахунок у матчі[7]. Проте італійці все ж перемогли в тому матчі, 3:1.
Також тренував гаїтянський клуб «Віолетт», в тому числі й на Кубку чемпіонів КОНКАКАФ 1977[8]. У 1976 році залишив збірну, проте під час кваліфікації чемпіонату світу 1982 року знову її очолив.
Помер 3 березня 1991 року в лікарні Канап-Верт у місті Порт-о-Пренс[9].
.svg){kind=small}
