PROFILPELAJAR.COM

Антоніо Леньяні
Антоніо Леньяні
Народження	2 жовтня 1888; Асті, П'ємонт, Італія
Смерть	23 жовтня 1943 (55 років); Лонато-дель-Гарда, Провінція Брешія, Ломбардія, Королівство Італія; автомобільна аварія
Країна	Королівство Італія
Звання	Адмірал ескадриd
Війни / битви	Італійсько-турецька війна; Перша світова війна; Громадянська війна в Іспанії; Друга світова війна
Нагороди
	Антоніо Леньяні у Вікісховищі

Антоніо Леньяні (італ. Antonio Legnani, 28 січня 1888, Асті - 20 жовтня 1943, Лонато-дель-Гарда) - італійський адмірал, учасник Першої та Другої світових воєн.

Біографія

Антоніо Леньяні народився 28 січня 1888 року в Асті. У 1905 році вступив до Військово-морської академії в Ліворно, яку закінчив у званні гардемарина. Під час італійсько-турецької війни (1911-1912) у взанні молодшого лейтенанта ніс службу на борту гідрографічного судна «Стафетта», яке діяло в Червоному морі. Під час війни отримав звання лейтенанта і був призначений помічником капітана канонерського човна «Джуліана».

Перша світова війна

Після вступу Італії у Першу світову війну Антоніо Леньяні ніс службу переважно на допоміжних крейсерах. Він брав участь в операціях біля узбережжя Албанії, за що був нагороджений Срібною медаллю «За військову доблесть». У 1917 році був призначений капітаном підводного човна «Аргонаута», здійснивши на його борту 30 місій, за що був нагороджений Бронзовою медаллю «За військову доблесть».

Міжвоєнний період

Після закінчення війни Антоніо Леньяні у званні капітана III рангу ніс службу на військово-морських базах Італії в Егейському морі - Кастелорізо, пізніше в Порталаго на Леросі. У 1926 році отримав звання капітана II рангу і був призначений першим капітаном підводного човна «Веттор Пізані», будівництво якого якраз завершувалось. Пізніше командував крейсером-скаутом «Венеція». З 1930 року командував підводним човном «Лучано Манара».

З 1931 року ніс службу в генеральному штабі флоту. У 1933 році отримав звання капітана I рангу. Протягом 1934-1935 років командував крейсером «Альберіко да Барбіано». Згодом був начальником штабу 9-ї морської дивізії. У 1936 році командував крейсером «Пола». У 1937 році отримав звання контрадмірала. До 1939 року командував підводними силами італійського флоту. У цей період він керував, у тому числі, таємними операціями італійських підводних човнів під час Громадянської війни в Іспанії, за що був нагороджений Савойським військовим орденом. 5 серпня 1939 року Антоніо Леньяні отримав звання дивізійного адмірала і був призначений командувачем 8-ї дивізії крейсерів (флагманський корабель «Дука дельї Абруцці»).

Друга світова війна

Після вступу Італії у Другу світову війну 10 червня 1940 року Антоніо Леньяні на чолі 8-ї дивізії крейсерів брав участь у боях біля Калабрії та біля мису Матапан. За участь у них він був удостоєний звання офіцера Савойського військового ордена.

У грудні 1941 року замінив адмірала Маріо Фаланголу на посаді командувача підводними силами італійського флоту. 1 січня 1942 року отримав звання ескадреного адмірала. Перебував на цій посаді до капітуляції Італії 8 вересня 1943 року. Після цього він продовжив співпрацю з нацистами і перейшов на сторону Італійської соціальної республіки.

20 жовтня 1943 року Антоніо Леньяні загинув в автомобільній аварії поблизу Лонато-дель-Гарда.

Особисте життя

Антоніо Леньяні був одружений з Франкою Мароні Понті (італ. Franca Maroni Ponti). Їхній син Еміліо Леньяні також обрав кар'єоу військового моряка. Він брав участь у Другій світовій війні і був нагороджений Золотою медаллю «За військову доблесть».

Нагороди

Італійські

Срібна медаль «За військову доблесть» (нагороджений тричі)
Бронзова медаль «За військову доблесть» (нагороджений тричі)
Хрест «За військові заслуги»
Кавалер Савойського військового ордена
Офіцер Савойського військового ордена
Командор Ордена Святих Маврикія та Лазаря
Великий офіцер Ордена Корони Італії
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918
Медаль «В пам'ять об'єднання Італії»
Медаль Перемоги

Іноземні

Залізний Хрест 2-го класу (Німеччина)

Джерела

Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861-1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.