PROFILPELAJAR.COM

*Анна на шиї*
Анна на шиї;
рос. Анна на шее
Жанр	драма
Режисер	Ісидор Анненський
Сценарист	Ісидор Анненський
На основі	Анна на шее
У головних ; ролях	Алла Ларіонова; Олександр Сашин-Нікольський; Володимир Владиславський
Оператор	Георгій Рейсгоф
Композитор	Лев Шварц
Художник	Олександр Діхтяр
Кінокомпанія	Кіностудія ім. М. Горького
Тривалість	82 хв.
Мова	російська
Країна	СРСР
Рік	1954
IMDb	ID 0046715

«Анна на шиї» (рос. Анна на шее) — радянський художній фільм, знятий в 1954 році Ісидором Анненським за своїм сценарієм, написаним за однойменною повістю А. П. Чехова. Лідер кінопрокату (31,9 млн глядачів). Приз — «Золота оливкова гілка» на Міжнародному кінофестивалі в Італії, 1957 рік.

Сюжет

«Після вінчання не було навіть легкої закуски …» Антон Чехов пише в оповіданні, яке покладене в основу сценарію картини, про 18-річну дівчину Анну, яка, бажаючи допомогти своїй бідній сім'ї, змушена була погодитися на шлюб з 52-річним чиновником Модестом Олексійовичем. Після смерті матері її батько, вчитель краснопису і малювання в гімназії, Петро Леонтійович запив; у Петі і Андрійка, молодших братів-гімназистів, не було навіть чобіт. «Але ось знайомі дами заметушилися і стали шукати для Ані хорошу людину. Скоро знайшовся ось цей самий Модест Олексійович, немолодий і не гарний, але з грошима».

«Коли Косоротов отримав орден Святої Анни другого ступеня і прийшов дякувати (любив чоловік пригадувати Анні один випадок), то Його світлість висловився так: „ Значить, у вас тепер три Анни: одна в петлиці, дві на шиї“. У той час до Косоротова щойно повернулася його дружина, особа сварлива і легковажна, яку звали Анною. Сподіваюся, що коли я отримаю Анну другого ступеня, то його ясновельможність не матиме приводу сказати мені те ж саме…»

Аня постійно думала про те, що хоча вона й одружилася з багатим, «грошей у неї все ж не було, і, коли сьогодні її проводжали батько і брати, вона на їхніх обличчях бачила, що у них не було ні копійки». Подружжя стало жити на казенній квартирі. Аня цілими днями грала на роялі, або плакала від нудьги, чи читала романи й модні журнали. Модест Олексійович за обідом говорив про політику, про призначення й нагороди, про те, що сімейне життя є не задоволення, а борг. У суспільстві Модест Олексійович змушував Аню улесливо кланятися людям, які мають високі чини. Скупився, коли Аня просила його що-небудь купити їй. Коли Аня приходила провідати батька і братів, то відчувала, що вони соромляться і не знають, як себе вести. Слабкий і добрий батько Петро Леонтійович на свята грав на старій фісгармонії і як й раніше пив. А брати «Петя і Андрюша, худенькі, бліді хлопчики з великими очима, забирали у нього графин і говорили розгублено: „Не треба, татусю … Досить, татко …“».

З грошима у сім'ї Ані після її шлюб став ще гіршим Тільки одного разу Петро Леонтійович попросив у Аніного чоловіка 50 рублів. Модест Олексійович грошей дав, але пригрозив, що востаннє, тому що Петро Леонтійович п'є, а це ганебно. І брати, які приходили до Ані в гості, теж повинні були вислуховувати настанови Аніного чоловіка: «Кожна людина повинна мати свої обов'язки!». Грошей Модест Олексійович не давав, але зате він дарував Ані коштовності, кажучи, що ці речі добре мати на чорний день. І часто перевіряв: чи всі речі цілі.

Задовго до різдва Модест Олексійович став готувати Аню до традиційного зимового балу і навіть дав їй 100 рублів на плаття. Настав час балу. Аня блищала, зачаровуючи навіть найбайдужіших чоловіків. Аню помітив сам Його сіятельство і запросив її вести благодійний базар. Речі з Аніних рук розходилися нарозхват. «Підійшов Артинов, багач. Не відриваючи очей від Ані, він випив келих шампанського і заплатив сто рублів, потім випив чаю і дав ще сто». Аня «зрозуміла, що вона створена виключно для цього гучного, блискучого життя з музикою, що сміється, з музикою, танцями, шанувальниками». Свого батька вона починала соромитися: «їй уже було соромно, що у неї такий бідний, такий звичайний батько».

Наступного ранку після її тріумфу до Ані приїхав Артинов з візитом, а потім — Його світлість. Коли прийшов її чоловік Модест Олексійович, то «перед нею також стояв він тепер з тим же холопським-шанобливим виразом, який вона звикла бачити у нього в присутності сильних і знатних. І з захопленням, вже впевнена, що їй за це нічого не буде, вона сказала, чітко вимовляючи кожне слово: „Підіть геть, бовдур!“».

Після цього у Ані не було вже жодного вільного дня, тому що вона брала участь то в пікніку, то в прогулянці, то у виставі. Поверталася вона додому кожен день під ранок. Грошей потрібно було дуже багато, але вона тільки посилала чоловікові рахунки або записки: «Подательці цього видати 200 рублів». На Великдень Модест Олексійович все ж отримав Анну другого ступеня. Його світлість сказав на це: «Значить, у вас тепер три Анни: одна в петлиці, дві на шиї». Модест Олексійович відповів: «Тепер залишається чекати появи на світ маленького Володимира. Насмілюся просити Ваше сіятельство у прийомні». Він натякав на Володимира IV ступеня і вже уявляв, як він буде всюди розповідати про цей свій каламбур.

А Аня каталася на трійках, їздила з Артиновим на полювання і все рідше бувала у батька і братів. Петро Леонтійович запивав сильніше колишнього, грошей не було, і фісгармонію давно вже продав за борг. І коли під час прогулянок йому зустрічалася Аня на трійці з Артиновим, «Петро Леонтійович знімав циліндр і збирався щось крикнути, а Петя і Андрюша брали його під руки і говорили благально: „Не треба, татусю… Годі, татко …“».