Американська футбольна конференція, АФК (англ. American Football Conference, AFC) — одна з двох конференцій Національної футбольної ліги (НФЛ). Була сформована перед стартом сезону 1970 після злиття НФЛ і Американська футбольна ліга. До складу конференції увійшли десять команд АФЛ і три клуби, які раніше виступали в НФЛ: «Балтимор Колтс», «Клівленд Браунс» і «Піттсбург Стілерс»[1]. На момент створення вона включала тринадцять команд, пізніше це число було збільшено до шістнадцяти. З 2002 року конференція розділена на чотири дивізіони по чотири команди.[1].
Чемпіон конференції стає володарем Ламаром Хант Трофі. Приз названий на честь Ламара Ганта, першого власника клубу «Канзас-Сіті Чифс», одного із засновників АФЛ та автора терміна «Супербоул». Переможець плей-оф Американської футбольної конференції також отримує право зіграти в Супербоул проти переможця Національної футбольної конференції.
Чинним чемпіоном конференції є Канзас-Сіті Чифс, у лютого 2024 обіграли Сан-Франциско Фортинайнерс з рахунком 25:22.[2].
Учасники
Під час створення конференції до її складу увійшли тринадцять команд. Десять із них до цього виступали в Американській футбольній лізі, три команди були переведені з Національної футбольної ліги, сформувавши Центральний дивізіон. На момент формування конференції її дивізіони команди були розподілені дивізіонами з урахуванням географічного положення.
В даний час до складу конференції входить шістнадцять клубів, розбитих на чотири дивізіони. Ця структура існує з 2002 року, коли було створено команду «Хьюстон Тексанс», що увійшла до складу Південного дивізіону.
Клуб
|
Місто, штат
|
Заснований
|
Член НФК
|
Стадіон
|
Місткість
|
Баффало Біллс
|
Орчард-Парк, Нью-Йорк
|
1959
|
з 1970
|
Біллс Стедіум
|
71 608
|
Маямі Долфінс
|
Маямі-Гарденс, Флорида
|
1965
|
з 1970
|
Хард Рок-стедіум
|
64 767
|
Нью-Інгленд Петріотс
|
Фоксборо, Массачусетс
|
1959
|
з 1970
|
Джилетт Стедіум
|
65 878
|
Нью-Йорк Джетс
|
Іст-Ратерфорд, Нью-Джерсі
|
1959
|
з 1970
|
«Метлайф-стедіум»
|
82 500
|
Балтимор Рейвенс
|
Балтімор, Меріленд
|
1996
|
з 1996
|
M&T-Бенк-стедіум
|
71 008
|
Цинциннаті Бенгалс
|
Цинциннаті, Огайо
|
1967
|
з 1970
|
Пол Браун Стедіум
|
65 515
|
Клівленд Браунс
|
Клівленд, Огайо
|
1944
|
1970—1995, з 1999
|
Фестенерджі-стедіум
|
67 431
|
Піттсбург Стілерс
|
Піттсбург, Пенсільванія
|
1933
|
з 1970
|
«Хайнц-філд»
|
68 400
|
Х'юстон Тексанс
|
Х'юстон, Техас
|
1999
|
з 2002
|
NRG-стедіум
|
72 220
|
Індіанаполіс Колтс
|
Індіанаполіс, Індіана
|
1953
|
з 1970
|
Лукас Ойл Стедіум
|
67 000
|
Джексонвілл Джагуарс
|
Джексонвілл, Флорида
|
1993
|
з 1995
|
TIAA-Бенк-філд
|
67 814
|
Теннессі Тайтанс
|
Нашвілл, Теннессі
|
1959
|
з 1970
|
Ніссан-стедіум
|
69 143
|
Денвер Бронкос
|
Денвер, Колорадо
|
1959
|
з 1970
|
Емпауер Філд ет Майл Хай
|
76 125
|
Канзас-Сіті Чіфс
|
Канзас-Сіті, Міссурі
|
1959
|
з 1970
|
Ерроухед-Стедіум
|
76 416
|
Лас-Вегас Рейдерс
|
Парадайс, Невада
|
1960
|
з 1970
|
Аледжайент-стедіум
|
65 000
|
Лос-Анджелес Чарджерс
|
Інглвуд, Каліфорнія
|
1959
|
з 1970
|
Со-Фай-стедіум
|
70 240
|
Географія клубів АФК:
червоний - Східний дивізіон;
синій - Північний дивізіон;
зелений - Південний дивізіон;
жовтий - Західний дивізіон;
Формат сезону
У регулярному чемпіонаті кожна команда проводить по шістнадцять матчів: по дві гри проти команд свого дивізіону, чотири матчі проти команд одного з дивізіонів НФК, чотири матчі проти команд одного з дивізіонів АФК, по одній грі проти команд двох інших дивізіонів НФК. Порядок зустрічей клубів різних дивізіонів змінюється циклічно та враховує підсумкове становище команд у попередньому сезоні.
З 1990 по 2019 рік у плей-оф від конференції виходило шість клубів: чотири переможці дивізіонів та дві найкращі команди серед решти. Власники перших двох номерів посіву пропускали раунд уайлд-карду. Перед початком сезону 2020 року було ухвалено рішення про розширення плей-оф ще на дві команди, по одній від кожної конференції. Раунд уайлд-кард за такої схеми пропускає лише команда, посіяна під першим номером[3][4].
Примітки