У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див.
Альошин .
Самуїл Йосипович Альо́шин (справжнє прізвище — Котляр ; 21 липня 1913 , Замбрів — 27 лютого 2008 , Москва ) — російський драматург , сценарист ; член Спілки письменників СРСР з 1954 року[ 3]
Народився 8 [21] липня 1913 (19130721 ) Замброві (нині Підляське воєводство , Польща ) у сім'ї лікаря і вчительки [ 4] Військової академії моторизації і механізації Червоної армії у Москві .
Брав участь у німецько-радянській війні , служив інженером в танкових військах СРСР , воював на Сталінградському фронті . Після демобілізації до 1952 року працював керівником лабораторії у Всесоюзному автотракторному науково-дослідному інституті, де у 1946 році захистив кандидатську дисертацію [ 4]
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора , медалями [ 3]
Помер в Москві 27 лютого 2008 року[ 3] Востряковському кладовищі [ 5]
Літературну діяльність розпочав у 1939 році. Автор п'єс :
«Мефістофель» (1942, опублікована у 1963 році);
«Тоді в Севільї» («Дон Жуан», 1947);
«Директор» (1950);
«Гоголь» (1952);
«Сувора дівчина» (1953);
«Людина з Стратфорда» («Шекспір ??», 1954, постановка 1964);
«Одна» (1956);
«Кожному своє» (1956, постановка 1965);
«Усе залишається людям» (1959, постановка МХАТу );
«Точка опори» (1960);
«Дон Жуан» («Помста командора», 1960);
«Палата» (1962);
«Головна роль» (1964);
«Дипломат» (1967);
«Інша» (1968);
«Сходи» (1976);
«Якщо» (1977);
«Тема з варіаціями» (1979);
«Вісімнадцятий верблюд» (1983);
«Весь я не помру» (1989);
«Вогнище» (1991).
постановки в Україні У 1941—1947 роках писав гумористичні розповіді.
Автор сценнаріїв до фільмів:
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика Словники та енциклопедії Довідкові видання Нормативний контроль
