У 1986 році закінчив гімназію Мейнленда (англ.Mainland High School) в місті Дейтона-Біч, штат Флорида, США[8]. Через два роки закінчив шведську гімназію Леркан в Гельсінках, склав єдиний державний іспит[5].
У 1988—1989 роках пройшов службу в фінських збройних силах, єгерем в батальйоні Уусімаа[5]. У 1989 році за успіхи в гольфі Стубб здобув спортивну стипендію для вступу до Фурманського університету в Південній Кароліні (США). Спочатку він вибрав підприємницьку спеціальність, а потім перевівся на політологічний факультет. У вільний від навчання час підробляв хокейним тренером, продавцем в крамниці спорядження для гольфу та стажистом на фабриці з виробництва паперу в Німеччині[8]. Крім того, він представляв команду Фінляндії на міжнародних турнірах з гольфу[5][6].
У 1993 році Александр закінчив факультет політології Фурманського університету з відзнакою, ступень бакалавра (BA)[5][8][9].
У 1994 році закінчив історичний факультет Паризького університету Сорбонна, захистив диплом з історії цивілізації французькою мовою (фр.Dîplome de Langue et Civilisation Française)[5][6][8].
У 1995 році закінчив Коледж Європи в Брюгге, здобув ступінь магістра (MA) з питань європейських справ, з 2000 року професор коледжу[4][8].
У 1995—1997 роках працював радником у міністерстві закордонних справ Фінляндії.
У 2003 повернувся до представництва Фінляндії при Європейському Союзі як спеціальний експерт і учасник міжурядових переговорів щодо європейської конституції[4][8].
У 2004 році обраний до Європейського парламенту від правоцентристської Національної коаліційної партії[5][8]. Александер Стубб входив до європарламентської фракції Європейської народної партії — Європейських демократів (EPP-ED). Входив до комітету з бюджетного контролю, був віцепрезидентом комітету із захисту споживачів та внутрішнього ринку, брав участь у роботі конституційного комітету, вимагав збільшення витрат на перекладацьку службу Європарламенту[4][6][11].
Під час війни в Південній Осетії в серпні 2008 року Стубб разом із французьким колегою Бернаром Кушнером і президентом Франції Ніколя Саркозі був одним з авторів плану мирного врегулювання[13][14][15] Александр Стубб, як голова ОБСЄ, засудив визнання Росією 26 серпня 2008 року незалежності Південної Осетії і Абхазії. Стубб назвав це рішення таким, що суперечить принципам організації, членом якої є Росія[16]. Однак він був проти введення санкцій проти Росії[17] і вже 7 вересня оголосив про те, що задоволений співпрацею Москви з місією ОБСЄ в Південній Осетії[18].
Стубб під час зустрічі з урядом України висловив підтримку євроінтеграційним прагненням України і зазначив, що для досягнення цих цілей Україна має провести реформи, а також адаптувати своє законодавство до вимог ЄС[19]. Також, виступаючи з лекцією в Інституті світової політики в Києві, політик висловив сподівання, що Євросоюз і Україна підпишуть договір про зону вільної торгівлі вже 2011 року[20].
У квітні 2014 року оголосив про свій намір боротися за посаду голови партії Національна коаліція і відповідно за крісло прем'єр-міністра в уряді. У разі своєї перемоги оголосив про намір активізувати роботу з приєднання Фінляндії до військового блоку НАТО. За опитуваннями громадської думки, був лідером серед трьох кандидатів (37 % опитаних віком від 30 до 44 років хотіли б бачити його майбутнім прем'єр-міністром).
Після програшу Національної коаліції на парламентських виборах 2015 року, Стубб склав повноваження прем'єр-міністра країни. Новим прем'єром був обраний Юга Сіпіля, в кабінеті якого обійняв посаду міністра фінансів.
11 червня 2016 року на черговому партійному з'їзді Стубб склав свої повноваження голови Коаліційної партії; новим головою було обрано міністра внутрішніх справ Петтері Орпо, він же обійняв посаду міністра фінансів. Орпо запропонував Стуббу обійняти посаду міністра зовнішньої торгівлі та розвитку, проте Стубб вважав за краще покинути уряд і зосередитися на роботі в парламенті.
У серпні 2017 року призначений заступником генерального директора Європейського інвестиційного банку. У сферу його діяльності на цій посаді входять, зокрема, банківські операції в галузі кредитування, а також загальне керівництво проектами банку в країнах Північної Європи[25].
2 жовтня 2018 року оголосив про свою кандидатуру на пост президента Європейської комісії, як головний кандидат від Європейської народної партії[26]. 8 листопада 2018 року Стубб програв на виборах Spitzenkandidat від ЄНП Манфреду Веберу, лідеру групи Європейської народної партії в Європейському парламенті[27].
У січні 2020 року, коли термін роботи Стубба в Європейському інвестиційному банку закінчувався, його було обрано директором і професором Школи транснаціонального управління в Інституті Європейського університету у Флоренції, Італія.[28]
Президент Фінляндії
11 лютого 2024 року обранийпрезидентом Фінляндії.[29][30]. Вступив на посаду 1 березня 2024 року. Стубб є першим президентом від шведськомовної меншини після Карла Густава Еміля Маннергейма, який правив країною з 1944 по 1946 рік.[31][32]
7 березня 2024 року Стубб здійснив свою першу закордонну поїздку як новий президент Фінляндії на військові навчання НАТО Nordic Response у північній Норвегії.[33]
З 1997 року Александр Стубб друкувався (понад 100 публікацій) в Ekonomi och Teknik-magazine, Ilta-Sanomat, Financial Times, Blue Wings, Apu, Suomen Lehtiyhtyma Nykypaiva і Hufvudstadsbladet[8]. Був автором 10 книг та 30 статей з історії Європейського Союзу[4][5]. На своєму офіційному сайті веде персональний блог, де розповідав про свою роботу в Європейському парламенті та міністерстві закордонних справ Фінляндії[5][8].
Родина
Александр Стубб одружений із Сьюзенн Іннес-Стубб (англ.Suzanne Innes-Stubb), англійкою за походженням, яка працює юристом у бельгійській компанії й займається питаннями антимонопольного законодавства та захисту особистих відомостей[35]. Вони виховують двоє дітей: доньку Емілію (нар. 2001) і сина Олівера-Югана (нар. 2004)[4]. Мешкає в Еспоо та Гельсінкі.
↑HS: Professori Stubb. web.archive.org. 12 квітня 2020. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 29 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)