PROFILPELAJAR.COM

Акт про урочисте зречення
Акт про урочисте зречення
	нід. Plakkaat van Verlatinghe
Тип	декларація незалежностиd
Підписано	26.7.1581
Місце	Гаага, Республіка Об'єднаних провінцій Нідерландів
Умови	зречення від присяги на вірність своєму сюзерену Філіп II
Підписанти	Генеральні штати
Сторони	Де-юре: ; Брабантське герцогство,; Гельдернське герцогство, ; Фландрське графство, ; Голландське графство, ; Зеландське графство, ; Утрехтська сеньйорія[en], ; Мехелен ; ; Де-факто:; Іспанія
Мова	голландська
	Медіафайли у Вікісховищі

Акт про урочисте зречення (нід. Plakkaat van Verlatinghe) — юридичний документ, яким було проголошено, що король Іспанії Філіп II не виконує взятих на себе обов'язків перед Нідерландами і тому більше не може вважатися законним королем на її територіях. Був підписаний в односторонньому порядку і закріпив вихід із-під юрисдикції короля Іспанії північних провінцій Нідерландів і об'єднання їх в Республіку Об'єднаних провінцій^[1]^[2]. Існує думка, що третій президент США Томас Джефферсон при написанні Декларації про незалежність взяв за основу нідерландський «Акт про урочисте зречення»^[3].

Передумови

Перш ніж опинитися під контролем Іспанської імперії Нідерландські провінції були об'єднані під владою герцогів Бургундських, а потім Карла V Габсбурга. При ньому ці території були введені до складу Священної Римської імперії і користувалися привілеями, які були даровані з часів перебування під юрисдикцією Бургундії. Після смерті Філіпа I Вродливого його син Карл V не тільки отримав спадкові володіння дому Габсбургів в Австрії, а й визнання влади від Арагону та Кастилії. У 1556 році під час урочистої церемонії в Брюсселі Карл V зрікся влади на користь свого сина — Філіпа II. Таким чином Нідерланди стали частиною володінь іспанської гілки Габсбурзької династії^[4]. Непомірне оподаткування, релігійні переслідування, централізація влади та багато іншого призвело до того, що в Нідерландах почалася революція. Зі змінним успіхом бунтівники за підтримки Османської імперії, Англії, Франції вели боротьбу проти іспанських військ. Дві унії — Арраська та Утрехтська розділили Нідерланди на дві частини: південна залишилася під протекторатом короля Іспанії, північна оголосила про свою незалежність. Після цього Генеральні Штати розпочали пошук союзника, який узяв би на себе роль захисника новоствореної республіки. Оскільки королева Англії та Ірландії Єлизавета I відмовилася від пропозиції вибір пав на брата французького короля, герцога Анжуйського Еркюля Франсуа де Валуа. У 1581 році був опублікований Акт про урочисте зречення, який проголосив, що король Іспанії не виконував своїх обов'язків перед Нідерландами і тому більше не вважається законним королем на цій території^[5]^[6].

Створення документа

За непомірне оподаткування, фізичну розправу над протестантами і будь-якими іншими віруваннями, окрім католицького, Філіп II був оголошений зрадником і таким, що не виконав обіцянок перед країною. Зважаючи на це Генеральні Штати в 1581 році проголосили, що місце протектора країни вакантне і розпочинається розгляд кандидатів. Спеціалізований комітет у складі чотирьох членів: Andries Hessels (секретар від герцогства Брабант), Jacques Tayaert (нотаріус від Генту), Jacob Valcke (нотаріус від міста Гус) і Pieter van Dieven (нотаріус від Мехелена) розробили основи документа, який згодом став Актом про урочисте зречення^[7]. Цей документ забороняв використання і написання імені Філіпа II у всіх юридичних документах, а також карбування його імені на монетах або зброї. Влада в провінціях передавалася зборам магістратів. Цей документ звільняв всіх суддів від клятви вірності королю Іспанії і вимагав її принесення Генеральним Штатам. Наступні провінції та міста визнали «Акт про клятвене зречення»:

Наслідки

Деякі магістрати відмовилися прийняти нову присягу і пішли у відставку. Філіп II не визнав законність акта і розгорнув військову кампанію. Зростало невдоволення протекцією Еркюля Франсуа де Валуа, що призвело до відмови від його послуг з боку Генеральних Штатів. Після цього, 17 січня 1583 року він напав на Антверпен, але жителі змогли відстояти своє місто. Ці події відіграли негативну роль в підтримці революційного руху з боку південних провінцій. Вільгельм I Оранський попросили взяти на себе титул головнокомандувача військами (штатгальтер), але він був вбитий у 1584 році. Побоюючись загрози для інтересів Англії Єлизавета I погодилася відкрито підтримати голландців і відправила військову допомогу на чолі Робертом Дадлі, графом Лестером, що і обійняв посаду штатгальтера. Його правління також викликало шквал критики серед населення і в 1587 році на з'їзді Генеральних Штатів Моріца Оранського (принца Оранського, графа Нассауского, сина Вільгельма I) призначили його намісником Республіки Об'єднаних провінцій. Варто відзначити, що сучасні кордони держави були закладені за часів його визвольних військових походів, а після них в Нідерландах встановився мир, який згодом призвів країну до Золотого віку^[10]. У 1598 році помер Філіп II і його змінив Філіп III Побожний. Останній пішов на поступки Генеральним Штатам, визнавши незалежність Республіки Об'єднаних провінцій і надав згоду на їх торгову діяльність у всіх іспанських колоніях. Ця угода була підписана в 1609 році в Антверпені^[11].

Примітки

↑ Вагман І. Я. Вукіна Н. В. Мірошникова В. В. (2014). 100 знаменитих тиранів (укр) . М: Directmedia. с. 193. ISBN 9789660335134. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
↑ Себайн Д. Г (1997). Історія політичної думки (укр) . К: Основи. с. 348. ISBN 966-500-110-8.
↑ Wolff, Barbara (29 червня 1998). Was Declaration of Independence inspired by Dutch?. news.wisc.edu (англ.). UW–Madison. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 29 січня 2019.
↑ Дворников П. (1910). Новая история. Учебник (рос) . М: Типография Г. Лисснера и Д. Собко. с. 39.
↑ Шатохина-Мордвинцева, Г.А. (2007). История Нидерландов (рос) . М: ООО "Дрофа". с. 510. ISBN 978-5-358-01308-3. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
↑ Кудряченко А.І. (голова) та ін. (2017). Країни світу і Україна: енциклопедія в 5 т. Том 1: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа (PDF) (укр) . К: Видавництво «Фенікс». с. 308. ISBN 978-966-136-473-7. Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
↑ Gachard, L.P. (1890). Études et notices historiques concernant l'histoire des Pays-Bas (фр.). F. Hayez. с. 388. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
↑ Paul F. State (2008). A Brief History of the Netherlands (англ.). Infobase Publishing. с. 54—56. ISBN 9781438108322. {{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр |сторінок= (довідка)
↑ Edmundson, George (2013). History of Holland (англ.). Cambridge University Press,. с. 76. ISBN 9781107660892.
↑ Карнацевич В. Л. (2014). 500 знаменитых исторических событий (рос) . М: Директмедиа. с. 261. ISBN 9789660338029.
↑ Анисимов Е. В. (2012). Хронология российской истории. Россия и мир (рос) . СП: Издательский дом "Питер". с. 115. ISBN 9785459016505.