Після Другої світової війни адріатичне питання зводилося до проблеми італійсько-югославського розмежування в районі Вільної території Трієст. Паризька мирна угода 1947 року передбачала створення Вільної території Трієст як буферної держави між Італійською Республікою та Федеративною Народною Республікою Югославією. Цю державу фактично створено не було, а її територія залишалася розділеною на англо-американський (зона А) та югославський (зона Б) окупаційні райони. Тривалі переговори закінчилися 1954 року Лондонським меморандумом з трієстського питання, який скасував військову адміністрацію на Вільній території Трієст. Зона Б і частина зони А відійшли до Югославії, а решта зони А включно з містом Трієст — до Італії. Остаточне югославсько-італійське розмежування на Адріатиці було підтверджено лише 1975 року підписанням угод у місті Озімо.[1]
Із далматинських островів італійці становили більшість тільки на Лошині.[3] Коли Рієку порахували разом із її затиллям і передмістями, югославська більшість іще зросла. Загальновизнаними були лише італійські претензії на Горицю та Градишку, а також претензії на слов'янські поселення навколо Фріулі.[4]
На Конференції пригноблених націй у Римі (з 8 по 10 квітня 1918 р.) Італія надала офіційну підтримку Корфській декларації (20 липня1917) — югославістському документові, підтриманому Великою Британією і Францією, який виражав необхідність політичного об'єднання південних слов'ян.[5]
Географія
Італійці твердили, що природний географічний кордон Італії утворюють Юлійські та Динарські Альпи, а тому австро-угорське узбережжя лежало у межах географічної Італії.[3] Загальноприйнятим було стратегічне значення географії східного узбережжя Адріатики. Начальник Відділу прикордонної географії американської делегації на Паризькій мирній конференціїДуглас Вільсон Джонсон тоді писав: «Будь-яка морська держава на східному узбережжі [Адріатичного моря], вочевидь, би мала величезні переваги над Італією».[6] Далі Джонсон відзначив, що пропозиція італійцям Пули (Pola), Вльори (Valona) та острівної групи середньої Далмації дієво розв'язала стратегічну проблему та зрівноважила ті дві адріатичні держави.[7]
↑Douglas Johnson, "Geographic Aspects of the Adriatic Problem", Proceedings of the American Philosophical Society, 59:6 (1920), 512–16. Про життєпис Джонсона див. Волтер Г. Бачер (Walter H. Bucher), "Douglas Wilson Johnson, 1878–1944", National Academy of Sciences of the United States of America Biographical Memoirs (1946), vol. XXIV, no. 5.
.jpg){kind=small}