Адміністративний ресурс — це можливість використання політичними силами, партіями і кандидатами на виборах їх політичного становища або зв'язків з урядовими установами з метою впливу на результати виборів. Під час проведення виборів адміністративний ресурс може бути як протиправний, так і маніпулятивний[1]. В Україні одним із широко використовуваних видів недобросовісної конкуренції є використання адміністративного ресурсу в бізнесі. Цим евфемізмом іменують отримання адміністрацією, різними представниками держави хабарів в явному і неявному вигляді в обмін на різного роду преференції. Як правило, слово «корупція» і «хабарництво» замінюють поняттям «адміністративний ресурс» у разі можливості позову за наклеп або досить високого становища критикованої особи.
Виникнення поняття
Вперше термін вжито 9 серпня1995 Дмитром Ольшанським, директором Центру стратегічного аналізу і прогнозу [2]. Перед виборами в Державну думу він представив журналістам рейтинг партій, серед врахованих параметрів там згадувався «показник адміністративного ресурсу».
Цей термін часто використовується в Росії та інших республіках колишнього СРСР, через те, що використовується він широко і повсюдно і часто обговорюється в суспільстві та ЗМІ. У цих країнах адміністративний ресурс є вирішальним чинником на багатьох виборах. Подібним чином, так чи інакше, цей засіб використовується по всьому світу, не виключаючи і країни, що традиційно вважаються демократичними.
Справді, поняття адміністративного ресурсу з'явилося ще раніше на Заході. Теорія соціального вибору (англ.Public Choice Theory) аналізує економіку бюрократії та формування адміністративного ресурсу. Таким чином, в загальнішому сенсі адміністративний ресурс — це можливості та засоби, які використовує бюрократія для обслуговування інших цілей, а не тих, для яких ці кошти та можливості призначені.
Використання адміністративного ресурсу на виборах
Адміністративний ресурс є тільки одним з чинників, що визначають результати виборів, які залежать також від ідеології партії чи кандидата і використовуваних політичних технологій (PR, політичні кампанії та ін.).
Основні способи використання адміністративного ресурсу на виборах:
Мобілізація організаційних і фінансових ресурсів. Влада може чинити тиск на підприємців з метою фінансування деяких «обраних» кандидатів і партій.
Виборче тлумачення і застосування законів для підтримки деяких кандидатів шляхом перешкоджання опонентам. Владою можуть практикуватися часті податкові перевірки, обшуки і арешти як самих кандидатів, так і підприємців, які надають їм фінансову підтримку (пор. «справа Ходорковського»), може чинитися тиск на судову систему.
Влада може змусити переглянути результати виборів, якщо переможе кандидат-противник; можна також виключати з голосування групи людей, які можуть проголосувати проти підтримуваних урядом кандидатів.
У хід можуть бути пущені контрольовані урядом організації, такі як армія, в'язниці, лікарні, школи тощо — вони можуть бути залучені для збору підписів та ін. З їх допомогою можна чинити тиск на виборців (включаючи самих співробітників цих організацій).
Перерозподіл бюджетних коштів. Влада може підкупити електорат побічно: виплачуючи борги по зарплаті та пенсії, індексуючи зарплати й пенсії перед виборами, тощо. Федеральна влада може контролювати уряди регіонів виділенням цим регіонам додаткових коштів.
Контроль над засобами масової інформації. Глави держав або регіонів можуть отримувати безкоштовний ефірний час, наказувати ЗМІ ті чи інші теми новин, з'являючись в ефірі, таким чином, частіше за інших учасників виборів і обходячи обмеження на час передвиборчої реклами в ЗМІ, накладені законом на всіх кандидатів. Цей метод був широко використаний в президентських виборах в Росії 2004 року.
Фальсифікація підсумків голосування. Можуть використовуватися бюлетені від імені громадян, що не голосували, знищуватися бюлетені з голосами за опонентів, бюлетені можуть замінюватися. Також владою може контролюватися персонал, що виробляє підрахунок голосів, і можуть не допускатися на вибори незалежні спостерігачі.
Адміністративний ресурс [Архівовано 13 грудня 2016 у Wayback Machine.] //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2015
Нестерович В.Ф. Виборче право України: Підручник. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.